В ці непрості для нашої країни часи, коли ворог нахабно суне через східні кордони, а новобраний Президент тільки робить перші невпевнені кроки у керма великої європейської держави, внутріполітично-партійне життя не стоїть на місці.
Незважаючи на той хаос, який, за активної участі нашого північного сусіда охопив дві східні області нашої країни, електоральний спадок “регіоналів” – колишньої партії влади лежить майже безхозним, а бувші “володарі душ” південно-східного виборця (ну, крім тих, хто замарав себе по-повній, або взагалі втік до своїх кремлівських хазяїв), з усіх зусиль намагаються відновити своє політичне майбутнє.
Ще більшої активності їм надає потенційна неминучість дострокових парламентських виборів, які можуть бути оголошені вже найближчим часом під тиском громадськості. На сьогодні, саме невпевненість більшості народних обранців у своєму політичному майбутньому гальмує процес оновлення парламенту. Але все свідчить про те, що часу на прийняття вірного рішення у них залишається не так вже і багато.
На сьогодні вже вимальовується три проекти, які націлені на спадок Партії регіонів. По-перше це Сергій Тигіпко і його зусилля по реінкарнації “Сильної України” – перспективного свого часу проекту, який саме тому і був поглинутий “всесильною” колись Партією регіонів. На сьогодні Тигіпко є найбільш рейтинговим представником колишніх “регіоналів”, що було підтверджено на президентських виборах. Його відсоток не великий, але екстраполяція на партію дозволяє говорити про електоральні перспективи у депутатській гонці. Також є малозрозумілий поки що “ліберальний” проект на чолі з Рибаковим-Опанащенко. Його установчий з’їзд відбувся зовсім недавно – 12 червня.
А за добу до цього, 11 червня, пройшов установчий з’їзд ще одного політичного проекту, який у вищенаведеному переліку виглядає найбільш перспективним. Колишні представники т.зв. “демократичного крила” Партії регіонів вирішили утворити на основі Прогресивної демократичної партії нову політичну силу ліберально-центристського спрямування. Проект на основі консенсусу отримав назву “Партія розвитку України”. Дехто вже угледів “ностальжі” у співзвучності абревіатур – ПРУ, хоча це тема більш для “жовтої преси”.
У керма нової партії став Сергій Ларін – колишній керівник Кіровоградщини часів Януковича і заступник голови його адміністрації. Мабуть, саме тому багато хто пов’язує партію з колишнім шефом і тезкою Ларіна – Сергієм Льовочкіним. До проекту вже увійшли ряд колишніх регіоналів – Юрій Мірошніченко, Володимир Зубанов. Потужно представлена Одеса – Миколою Скориком і Сергієм Татусяком. Головним ідеологом нової партії став добре відомий український політолог Андрій Єрмолаєв. Заявлено, що в партії буде представлена нова генерація молодих політиків. Можливо, тут мається на увазі вірний помічник Ларіна на Кіровоградщині Олександр Шаталов. Хоча всі вищеназвані особи пов’язані з колишньою Партією регіонів, партія відкрита для будь-яких поміркованих політсил. Вже зараз в ній представлені інтереси нового демократичного Харкова (навіть харківського Євромайдану) і майбутнього демократичного Донбасу, який тільки в останні дні почав обживати звільнений від терористів Маріуполь.
За словами головного партійного ідеолога А.Єрмолаєва – платформа партії буде базуватися на соціал-ліберальній ідеології. Крім цього, партія базуватиметься на ідеях консолідації та примирення суспільства, децентралізації влади, втіленні євроінтеграційного курсу на засадах широкого громадського консенсусу. В цілому – все в тренді, сюди ж можна добавити унітарність, патріотичність і т. ін. Хоча зазначено – партія дотримується поміркованих поглядів і ура-патріотам прохання не турбувати. В той же час, партія не встає у опозицію до нового Президента, а у разі проходу до парламенту на позачергових виборах не проти увійти до пропрезидентської коаліції і не відмовиться від урядової роботи.
Щодо партійної структури, то передбачається, що посади лідера і голови в партії не буде. Основні рішення буде приймати з’їзд, який обирає національний комітет партії – Політичну раду, він же обирає Голову комітету. Такий підхід – також в дусі часу, хоча тут можна угледіти певну конкуренцію між її засновниками. На лідерство може претендувати і Ларін, який зараз виконує більш технічну функцію, і Мірошніченко, і ряд інших, зокрема, представник від потужного одеського крила. Цікаво, що в ряді одеських ЗМІ інформація про створення Партії розвитку подається так, ніби вона створюється Миколою Скориком. А є ще і “сірий кардинал”, володар основного “партійного” медіа-ресурсу – Льовочкін… Думаю, що відповіді на ці питання будуть дані під час повноцінного партійного з’їзду, який має відбутися протягом наступного місяця.
Що стосується електоральних перспектив нової політсили, то на сьогодні можна говорити про її перспективи в Одеській, Кіровоградській, Харківській областях, хоча і тут треба працювати і працювати. Одеса є базовим регіоном для Тигіпка, на Харківщині об’єктивно будуть посилюватися позиції Авакова, а значить і “Батьківщини”, роботу Ларіна на Кіровоградщині також оцінюють по-різному. Є перспективи і на Донбасі, але для цього треба його остаточно звільнити. В принципі, прихильників партійної ідеології можна знайти по всій Україні. Як було сказано – треба працювати.
Але при цьому хочу зауважити, що працювати треба по-новому, не грошима і не адмінресурсом. За останні місяці наша країна кардинально змінилась, змінилося суспільство, змінився кожен із нас. Повинні змінитися і політики. Без розуміння цього у них немає майбутнього. Це, до речі, яскраво продемонстрували результати Ю.Тимошенко на останніх виборах, і її політсили в Київраді, зокрема.
ІГОР ЛЕВЧЕНКО експерт, Інститут української політики
