Для України вирішення питання Донбасу вже не має ніякого іншого варіанту, крім силового. Легко пояснити чому.
Припустимо Порошенко про щось домовився з трійкою США-Росія-Німеччина. Точніше кажучи, вони домовилися з приводу українського пиріжка.
Мотивація Путіна – одержати положення краще колишнього, бо колишнє положення в умовах прозахідного уряду для РФ рівнозначно стратегічного програшу.
Мотивація Вашингтона – зберегти положення краще попереднього. Утримання прозахідного уряду в Україні відкриває перспективу стратегічної поразки конкурента.
Мотивація Берліна – збереження статус кво в умовах конфлікту Вашингтона і Москви. Меркель вигідніше не робити різких рухів, тому що вона залежить і від США, і від Росії.
Отже, чи отримує Путін бажане, якщо відіграє статус кво в Україні? Ні.
Інтерес Путіна лежить в тому, щоб Київ слабшав далі. Це буде підвищувати його ставки в грі з Вашингтоном, який оплачує стабілізацію України і залучає до цього інших союзників західної коаліції.
Що потрібно робити Путіну?
Щоб конфлікт тривав або, як мінімум, ситуація була невизначеною. Це буде відволікати обмежені ресурси Києва на конфлікт в якому Захід буде спалювати ресурси стабілізації.
У коротко-і середньостроковій перспективі час грає на Путіна, в довгостроковій – проти нього, тому що витрати конфлікту будуть все сильніше позначатися на Росії.
Тому Путіну вигідна схема Троцького «ні миру, ні війни». Вона, до того ж, залишає простір для маневру Заходу, який буде щодня закликати щось зробити, загрожувати санкціями, але нічого робити не буде, тому що війни «якби нема».
Ключовий момент настане тоді, коли режим Порошенко почне руйнуватися. Цьому сприятиме сукупність факторів – колапс економіки, провал АТО, теракти на стратегічних інфраструктурах, які вже вийшли за межі Донбасу. Плюс удари по крихкому олігархічному консенсусу, де видно потужні протиріччя між ПФГ.
Порошенко може встояти тільки в тому випадку, якщо переможе на Донбасі чи продемонструє динаміку перемог. У цьому випадку, він буде спиратися на відносно високу легітимність в очах мас плюс фінансову підтримку Заходу. І, навпаки, не буде перемог – не буде підтримки мас – не буде підтримки фінансової, бо почнуться сумніви, хто буде суб’єктом, який буде здатний віддати допомогу.
Порошенко допустив велику помилку, зупинивши АТО. Очевидно, що у нього були кулуарні домовленості і зобов’язання, але він також не може не розуміти, що, в кінцевому підсумку, глобальні гравці їм можуть пожертвувати в будь-який момент, тому чим ширше його внутрішні ресурси, тим вища ймовірність того, що він встоїть хоча б у середньостроковій перспективі.
Загалом, коли восени режим Порошенко почне руйнуватись, думаю, десь в кінці жовтня, то різко збільшиться простір дестабілізації. Це дозволить Путіну взяти під контроль потрібні області, які він позначив як Новоросія. В умовах такого потужної гуманітарної кризи Путіну буде простіше виставляти Заходу умови угоди по Україні. Крім того, залучення до кризи інших областей України, зробить Європу поступливішою, тому що Москва буде говорити, що в усьому винні американці, які будуть розкачувати ситуацію і яким наплювати на проблеми європейців в українській кризі.
Плюс є ще один момент. Розгойдуючи Європу Путін тим самим матиме шанси утримати те, що вийде захопити в Україні в ході наступної хвилі хаосу. Європа буде в жаху перед мільйонами біженців, хаосом і піде на будь-який розділ України, лише отримати чітке розуміння порядку на східних кордонах. Для Москви ідеально, щоб залучити в український конфлікт Угорщину, Румунію та Польщу. У цьому випадку Європа ніби стає співучасником вбивства України. Я не думаю, що це буде легко, тому що в Бухаресті, Будапешті та, особливо, у Варшаві прекрасно усвідомлюють довготривалі наслідки такої пастки.
При цьому США, навпаки, важливо, щоб якомога більший шматок України уцілів, тому що в цьому випадку у них залишаються потужні інструменти впливу на Європу і Росію, яка отримає біля свого кордону ненавидиячу її лютою ненавистю Україну.
Єдиною альтернативної конфлікту може бути варіант Боснія 2.0, який може стати формою продовження агонії нашого українського кентавра. Цей варіант обережно позначив Радослав Сікорський. У цьому випадку наша ненька перетворюється на конфедерацію, де зовнішні гравці закріплюють зони свого впливу. Росія отримує гарантії прокачування газу через нашу територію і контролю над сходом України. Правобережна Україна втягується в орбіту ЄС асоціацією. Однак, сенс в існуванні такої держави? Думаю, що дуже швидко драйвером розвалу України в цьому випадку виступить захід України і Київ, що призведе до чергової хвилі загострення відносин між США і Росією.
Резюме.
Миру не буде. Будь-які домовленості зараз – це спроби потягнути час, щоб перегрупуватися. Всі сторони сприймають переговори саме так. Порошенко втратив темп і далі втрачатиме нечисленні козирі, які у нього були. Будь-які домовленості з Путіним Порошенко нічого не дадуть, бо вони будуть вигідні Путіну. Будь-яке бездіяльність сил АТО гратиме проти Порошенка, не кажучи вже про варіант, коли в результаті домовленостей АТО можуть припинити.
У цьому випадку, Донбас перетворюється на плацдарм для підготовки наступу на нові області.
Якщо сили АТО стоятимуть на його кордонах, то виникне питання – навіщо воювали (я його ставив відразу). Питання будуть задавати до тих пір, поки в тилу чи не з’явиться новий Слов’янськ або ж не почнеться бунт фронтовиків.
Втім, якщо якщо сили АТО розведуть по домашнім квартирам, то ймовірність бунту фронтовиків також велика. Бо занадто буде очевидна картинка зради, корупції та безграмотності.
Загалом, для Порошенка вже на осінь вимальовується цугцванг. Йому залишилося від сили два-три тижні на маневр, який може дати перемогу на Донбасі. І то, враховуючи темпи озброєння сепаратистів важкою технікою це дуже і дуже сміливі припущення.
Петро Олексійович нині дуже нагадує Олександра Керенського. Або гетьмана Павла Скоропадського. На жаль, уроки з історії він теж не зробив.
Юрій Романенко, “Хвиля”
