Якщо на мапу Китаю дивитися без окулярів, то можна побачити одну велику країну, що схожа на величезну курку (це прикол не мій, вкрадено в китайців). Однак це враження неправильне. Насправді Китаїв як мінімум існує три і вони багато в чому між собою відрізняються.
Один такий Китай – це всім відома Китайська Народна Республіка зі столицею в Пекіні та комуністичною партією в урядових будинках. Китай номер два – це спеціальні адміністративні райони Гонконг і Макао, де тримовне населення спілкується кантонською, мандарином і англійською, є вільний доступ до facebook та twitter. Дані міста наразі є частиною проекту “одна держава, дві системи”, який, як показав Occupy Central,не є ідеальним. Останній Китай, який багато з його мешканців так називати не люблять, це Республіка Китай зі столицею в місті Тайпей, що є однією з небагатьох успішних демократій Азії. Цей третій Китай називають найкращим з Китаїв і, побувавши тут, з цим сперечатися складно.
Тайвань мав дуже особливу історію. У XVII ст. тут мали свої фортеці іспанці (на півночі) та голландці (на півдні), однак повноцінною колонією західних імперій, на відміну від тих же Гонконгу з Макао, острів ніколи не був. У тому ж XVII ст. Тайвань почали активно заселяти китайці, в основному вихідці із провінції Фудзієн, що знаходиться одразу біля острова. Ці переселенці розмовляли між собою на діалекті своєї провінції. Після витіснення аборигенів у гори, даний діалект став, на певний час, панівною мовою острова, яку зараз часто називають тайванською.
У 1895-му, як наслідок першої Сіно-японської війни, Тайвань був анексований Японською імперією. У даний період будується залізниця, столиця переходить із Тайнаню в Тайпей і багато міст починають свою вестернізацію, що проявляється у плануванні, організації влади та архітектурі. У 1949-му, після поразки у громадянській війні, уряд Республіки Китай разом із армією та прихильниками Гомільдану (всі разом близько 2 млн. осіб) перебираються на Тайвань, а столиця острова стає столицею республіки. Із того часу й по сьогодні Тайвань є фактично незалежною державою із власними збройними силами та ефективними державними інститутами.
Однак це не означає відсутність конфліктів. Після утвердження Гомільдану при владі почалася мандаринізація острова, одним із результатів якої стало те, що на сьогодні тайванською (діалект із провінції Фудзієн) спілкуються хіба дуже старі люди, а китайська (мандарин) є абсолютно панівною у всіх сферах життя.
Також цікаво й те, що Тайвань по сьогодні розділений на “зелених” та “блакитних”. “Зелені” прагнуть повної незалежності острова і їхніх прихильників найбільше на півдні, де живе менше нащадків “новоприбулих”. “Блакитні” є прихильниками тіснішої співпраці з континентальним Китаєм та поступової інкорпорації острова в “історичну батьківщину” і більшість електорату “блакитної” партії мешкають на півночі.
У будь-якому випадку, якщо конфлікт і є, то він не мега серйозний і, якщо ніхто ззовні не буде пхати у нього носа, то, я впевнений, Тайвань вирішить його демократичним способом як і будь-яка нормальна розвинена країна.
Хоч Республіка Китай (Тайвань) і не має свого представництва в ООН, сумніви у її серйозності розвіюються після ознайомлення з візовими вимогами. Власне, громадяни Тайваню мають право безвізового в’їзду у практично всі розвинені країни планети, включно зі Сполученими Штатами та Сполученим Королівством. Відповідно, для того, щоб вам відкрили тайванську візу, потрібно ґрунтовно зібрати всі документи, які вимагаються у представництві Тайваню. Це включає виписку з банку та бронювання квитків.
З досвіду власного і досвіду інших можу сказати, що найлегший шлях відкрити тайванську візу – це мати з собою запрошення когось, хто є громадянином республіки. У разі наявності такого запрошення, виписки з банку та авіа квитків, візу вам відкриють майже гарантовано. Якщо ви, звичайно, не “кінчений м*дак”, котрий не вміє цього приховувати.
Я візу відкривав через Гонконг, що робити дуже рекомендую. По-перше, я не перший українець, котрий без проблем так відкрив тайванську візу, по-друге, нема чого зараз пертися в Москву, по-третє, до 2-х тижнів у Гонконзі можна перебувати безвізово, по-четверте, Гонконг – одне з найкрутіших міст на цій чортовій планеті і якщо ви вже вирішили летіти в Тайвань, то й у Гонконг заскочити не завадить.
Останнє зауваження про візу. Коли бронюєте авіа квитки, майте на увазі, що візу відкривають або на два тижні, або на місяць, або на пів року і більше. Тому краще не купувати квитки більше, ніж на місяць, бо доведеться міняти.
1. Ґаошюн/Kaohsiung City /高雄市
Є другим за населенням містом країни (2.7 мільйонів) та її найбільшим портовим хабом. Власне, сюди я найперше й прилетів. Літав я у лютому і погода була мила й весняна. На півночі острова буває значно холодніше. Аеропорт має свою станцію метро, тому проблем з тим, щоби дістатися у центр міста, немає жодних.
Перше, що буде кидатися в очі, підлітаючи до Ґаошюну або просто прогулюючись у його центрі, це найвищий хмарочос міста – Tuntex sky tower. 347-ми метрова вежа завершена у 1997-му є справжньою іконою південного Тайваню.
Хмарочос знаходиться одразу біля порту в сучасній частині міста, яка і сьогодні активно розвивається. Поряд є нещодавно відкрита бібліотека, вона поєднує в собі все найкраще із сучасного, що можна поєднати, тому туди треба заглянути, навіть якщо ви терпіти не можете плісняві книжки.
І однозначно треба вийти на дах, там вигляд на порт та виставковий центр.
Інше місце, яке обов’язково треба зацінити – Річка Кохання. Це все у новому місті, тому відносно недалеко. Туди краще йти ввечері, бо, хоч я й каліка у фотографуванні, там насправді дуже класна підсвідка і взагалі круто.
Старих будинків у Ґаошюні вистарчає також. Більшість із тих, що збереглися, були побудовані японцями. Як, наприклад, ця стара залізична станція.
Але більшість “старих” будинків у місті все таки рвуться вгору. До речі, зверніть увагу як припарковані скутери, їх тут просто до біса, але, на відміну від країн стилю Тайланду чи В’єтнаму, все дуже організовано і досить безпечно, навіть незважаючи на колосальну кількість двоколісних. Скутер можна легко взяти на прокат, якщо є права. З іншого боку в Ґаошюні є метро, дві лінії, чого насправді вистачає.
Мені часто кидалося в очі як тут виглядають церкви. Їх насправді досить багато як для Тайваню.
Взагалі, порівняно з континентальним Китаєм, християнство на Тайвані досить поширене. Ось, наприклад, один з найсильніших лінгвістичних університетів острова. Зверніть увагу на хрести на дахах. Це факультети англійської та німецької. Щось нереальне в Китаї.
Однак будизм, даоїзм і конфуціанство, а часто мікс всіх трьох, є все таки панівними в Тайвані.
Раджу заходити всередину, бо там інколи буває дуже круто. І взагалі, оздоблення тайванських храмів залишає китайські далеко позаду. Культурна революція, чувак.
Одразу біля узбережжя є острів, туди легко дістатися на феррі, що ходить кожні 5 хвилин. Там, на пагорбі знаходиться стара фортеця, де під час війни японці тримали полонених.
На тому ж острові є пляж, хоча іншим пляжам острова він солідно програє, тому туди пертися неварто.
А от одним з місць, які в Ґаошюні точно відвідати треба, це Мавп’яча гора. Особисто я таку кількість мавп востаннє бачив тільки в університеті. Коротше, там круто, навіть не кажучи про класний вид на місто, що відкривається із одного зі схилів.
Далі в Ґаошюні є арт зона, котра називається The pier-2 art centre. Вона знаходиться навколо закинутої залізничної станції і там можна знайти все на різний смак. Після року в Китаї я, особисто, люблю собак.
Також обов’язково варто піти на один з нічних ринків. Там душа острова. Найвідоміший з них називається Liu He і там завжди повно китайських туристів. Фото зроблене о 1-й ночі, коли всі вже пішли спати, раніше туди потикатись не варто.
Проте набагато крутіший нічний ринок називається Ruei Fong. Там можна знайти все, із новими знайомствами включно.
Якщо провести у Ґаошюні кілька днів, тут однозначно можна спробувати щось нове для себе. Я вперше спобував бейсбол, він тут з біса популярний і є безліч місць, де його можна спробувати. Норм гра.
2. Тайнан/Tainan/ 台南
Більшість міст на Тайвані запам’ятати дуже легко. Головне зазубрити частинку “тай”, а далі просто підставляєш сторони світу китайською і виходять: Тайнан, Тайбей, Тайджон і Тайдон. Майже всі великі міста, зручно.
Місто Тайнан колись було столицею острова й до сих пір відоме своєю історією та вуличними снеками. Воно знаходиться в годині їзди від Ґаошюну і має біля 1 мільйона мешканців.
Старий будинок банку.
Тут також є нідерландська фортеця та досить гарний палац у китайькому стилі, де голландці підписали капітуляцію.
Рекомендую в Тайнані взяти на прокат скутер, тому що там немає метро, а на автобусах їздити не дуже зручно. За кілька кілометрів від міста є ось такий музей з парком.
А також на скутері набагато простіше дістатися пляжу, який тут досить непоганий, як для міста західного берегу.
3. Гора Алі/Ali mountain/阿里山
Гора знаходиться в глибині острова, в 2-х годинах від Тайнаню. Вона є досить популярним місцем відпочинку і, відповідно, тут до біса народу й автобуси ходять майже на вершину. Ми, як справжні матрацники, піднялися на 2 тисячі метрів за кілька годин і навать не проблювались. Це насправді досягнення. Серпантинні дороги насправді лайнова штука.
Після прибуття в місце дислокації треба купити відносно недорогий квиток і можна починати рухати ногами. Місце насправді дуже гарне і все зроблено в стилі “все для людей, ніфіга для себе”. Я особисто не фанат викладених стежок і вказівників, але визнаю, що це зручно.
Храми у Тайвані повсюди. Цей, наприклад, на висоті 2000 метрів і далеко не пустує.
І вивернута свастика тут теж на кожному кроці. Хоча, насправді, в дуже невеликої кількості людей виникають якісь асоціації. Роджер (на фото) просто мене копіює, паскуда. А взагалі історія Європи в Азії залишається історію Європи і нею мало хто цікавиться.
Стиль аборигенів тут теж можна побачити.
Найперше, чим відома гора Алі – це деревами. Ось цьому 28-ми метровому червоному кипарису, наприклад, майже 2000 років. Дуже круто насправді.
І взагалі, тут з біса гарно. І ця закинута японська залізниця також відпад, нею можна йти годинами в глибину лісу.
4.Нантоу/Nantou/南投縣
Це єдина адміністративна одиниця острова, яка є landlocked. Хоча й тут є пляжі через наявність високогірного озера Сонця і Місяця. Китайською звучить як RiYueTan, що буквально означає СонцеМісяцьОзеро. Дуже класична назва для багатої китайської мови. Сюди найзручніше дістатися через місто Тайджон, а далі до Пулі і звідти рукою подати. Природа Нантоу, разом із озером і горами, перетворила його на магніт для більшості відвідувачів острова і це загалом заслужено.
Взявши на прокат велосипед чи скутер навколо Пулі можна побачити багато цікавого. Як, наприклад, оцей храм.
Одразу біля містечка знаходиться нещодавно відкритий музей архітектури аборегенів Тайваню, а також парк атракціонів, як його частина. Одразу при вході побачите отаку дуже аборигенну галявину.
Однак далі все досить круто. Можна побачити багато виступів аборигенів, які фізично дійсно сильно відрізняються від більшості жителів острова, котрі, як і в Китаї, є етнічними хан. Варто сказати, що парк дорогий і обійдеться щонайменше в 1000 тайванських доларів з тіла. Я його рекомендую у будь-якому випадку, бо там дійсно є чим зайнятися.
Весь парк поділяється на різні зони, з варіаціями від американських гірок (з біса високих) до традиційних поселень різних племен острова. Тут можна спокійно провести цілий день.
У всі хатинки можна заходити. Абсолютна більшість із них зведені з каменю і мають дуже маленькі двері та мінімум вікон.
Парк настільки великий і ховає стільки прикольних місцин, що задовбешся по ньому прогулюватись. В будь-якому випадку, завершує його канатна дорога, що з’єднує парк із озером Сонця і Місяця. Канатна дорога просто відпад. Вона гігантська, ставлю палець на відріз, що вразить однозначно. Всі кабінки мають скляне дно і зупускають в них зазвичай компаніями, тобто якщо вас двоє, то нікого більше до вас пхати не будуть.
Саме озеро оточують кілька храмів та два містечка, по вінця набиті туристами.
5. Тайджон/Taichung/台中
Третє місто країни, яке знаходиться у самому її центрі, що демонструється назвою. У місті мешкають майже 2 мільйони жителів, однак замість метро тут дуже недружній для туристів BRT, що являє собою довжелезні автобуси, котрі курсують окремими лініями і за своїми маршрутами. На початку 2015-го одноразових BRT квитків купити було не можна, відповідно, якщо ти в місті на кілька днів, то вся система для тебе з біса useless. Якщо закрити очі на транспорт і просто взяти на прокат скутер, то Тайджон місто непогане. Тут можна побачити і старі будівлі, в стилі цієї залізничної станції.
Храмів також вистарчає. Ворота даного храму Конфуція заліплені побажаннями студентів та атестатами з їхніми оцінками. Чого не зробиш для фарту.
Нове місто теж досить серйозне, як на Тайджон, принаймні я такого нового міста тут побачити не очікував.
Тут також знаходяться кілька класних університетів із крутими кампусами, які варто відвідати вже через ось таку церкву.
На околиці міста є музей землетрусів, де можна спробувати один фейковий. Тайвань розташований на стику Євразійської плити із Філіпінською, тому землетруси є серйозною проблемою острова і вони тут трапляються досить часто.
Також Тайджон відомий своїми нічними ринками, найбільший з яких вас просто засмокче.
Закриваючи очі на паскудний транспорт, Тайджон місто зручне і тут повно цілодобових дрібничок які роблять життя кращим.
Ще, що мене в Тайвані загалом дуже пре, це отакі машини. Вони тут усюди, де немає скутерів.
6. Тайпей/Taipei/台北
Як Пекін є романізацією з Бейджіну, а Нанкін з Нандзіну, Тайпей – це романізація назви Тайбей. Місто знаходиться на півночі острова і є домівкою майже для половини населення країни. За Київ Тайпей більший в рази два. Столиця Тайваню є одним із азійських альфа-міст і тут це відчувається. Тайпей відомий своєю зручністю, сучасністю та традиціями. Він крутий, з якого боку не глянь.
А з якого б ви боку на місто не дивилися, в око завжди хоч трішки буде впадати гордість країни – Taipei 101. 500 метрова вежа завершена у 2004му. Цей красень вбаває на повал. Хмарочос поєднує в собі красу, функціональність та прагнення до прогресу. І виглядає він зблизька та здалеку дуже по різному, що як на мене, теж дуже круто.
Навколо Taipei 101 розповзається нове місто. Стереотип є такий, наче в Тайпеї немає більше ніяких високих будинків окрім згаданого. Насправді тут до біса хмарочосів, навіть незважаючи на часті землетруси, просто вони не на стільки високі. А навіть якщо трапляються й високі, то не так просто конкурувати зі спорудою, котра шість років тримала титул найвищого хмарочосу планети, доки нарешті не втратила його поступившись Burj Khalifa у 2010му.
В 5ти хвилинах від вежі знаходиться меморіальний холл Сунь Ятсена – людини, котра стала першим президентом Республіки Китай після колапсу імперії. Його називають батьком нації і в Тайвані він усюди. Починаючи від купюр й до ось таких статуй.
Тайпей є чи не єдиним містом на острові, де не варто брати на прокат скутер. Система метро тут суперова і, користуючись підземкою (а також і надземкою), можна дістатися в будь-яку точку міста й навіть за його межі. Перше, що кидається в очі будь-кому, хто приїхав з Китаю, це на скільки все культурно. Як ніхто не пхається і як всі організовано чекають по лініях. Різниця дійсно разюча.
Надземка курсує без водія і пересадки із неї у підземку досить зручні й не займають багато часу.
Дуже характерними місцями Тайпею, які обов’язково варто відвідати, є його книгарні. Більшість з них працюють цілодобово і поєднують в собі кав’ярні та бібліотеки. Тут можна вибрати книгу, вмоститися на дерев’яній підлозі і не підриватись, поки цю книгу не завершиш. Ніхто не буде дивитись на тебе як на м*дака чи взагалі щось казати. Відвідуючи такі книгарні, розумієш, з чого починається справжній розвиток.
Центральний майдан Тайпею розташований навпроти меморіального холлу Чан Кайши. На відміну від Сунь Ятсена, який батьком нації вважається в усіх Китаях, із Чан Кайши не все так просто. Однак в Тайвані він є одним із великих без сумнівів і саме перед його меморіальним холлом щоранку піднімають прапор республіки.
Сам комплекс є дуже вдалим поєднанням традиційної китайської архітектури із архітектурою західною. Тут дуже чітко відчуваються характерні для старого Китаю велич і прагнення вразити масштабом. Піднявшись до гігантських воріт, видкривається вид на весь майдан із його обома театрами.
Під дахами театрів постійно танцюють студенти або практикуються якісь сценки. Дуже прикольно виглядає.
Природньо, що недалеко від комплексу Чан Кайши знаходиться будинок президента. Будівля була зведена японцями під час розбудови міста.
Одразу поряд є ось такий парк, де ховаються багато білок.
Більшість вулиць міста широкі і з виглядом на Taipei 101.
Іншим місцем яке обов’язково треба відвідати у Тайпеї є Палацовий музей. Тут зберігаються скарби з усіх династій китайської цивілізації, більшість яких були вивезені із континенталього Китаю у 1949му, після поразки націоналістів. Хоч для людства таке вивезення стало безумовним плюсом, оскільки вберегло експонати музею від культурної революції, даний музей до нині залишається предметом напруження між Пекіном і Тайпеєм. Це можна зрозуміти, бо на світі мало музеїв із такою кількістю оригінальних скарбів.
Взагалі музеїв у Тайпеї до бісової мами. Та й ідей як їх популяризувати також не бракує. Ось, наприклад, музей із динозаврами, де школярі пробують себе у ролі гідів. Круть.
Ще одне місце, яке оминати не можна – це Сімендін (西门町), район шопінгу і яскравих неонів. Тут ніколи не буває сумно і завжди можна знайти чим себе зайняти.
Вулична музика Сімендіну також просто badass.
Після бурхливої ночі, а клабів в Тейпеї повно, і Сімендін зі своїми барами й секс шопами може бути тільки початком, варто спробувати прокинутись раніше обіду і вирушити до станції метро Danshui. Вона є кінцевим пунктом червоної лінії і знаходиться одразу біля моря. Це місце, яке колись намагались колонізувати іспанці, побудувавши тут свій форт.
Одразу навпроти форту знаходиться колишнє британське консульство, яке на разі є музеєм.
Ну і куди в Тайпеї треба, як кров з носа, видертися – це на Слонову гору. Там відпадно і вид на місто зупиняє подих.
Взагалі крутість Тайпею в тому, що він оточений горами, прогулянка якими може легко зайняти цілий день. Ось вид із гори, що висотою не поступаєтся Роман Кошу. Звідси й Слонову гору можна побачити і практично все місто.
7. Ілан/Yilan/倚栏
Перша частинка східного узбережжя, котру ми відвідали. Знаходиться одразу на південний схід від Тайпею. Дістатись сюди дуже просто на потязі, що в багатьох місцях їде між горами й океаном. Взимку в Ілані холодно, снігу тут, звичайно, нема, але багато дощів і вітер як в пеклі.
Через погану погоду ми зупинилися тут тільки на одну ніч, за півціни знявши стареньку тайванську хатинку, що з усіх сторін була оточена рибними ставками й рисовими полями. Діститися до неї було непросто, але це саме той Тайвань, який відрізняється від Тайпею як земля від неба.
З іншого боку, хоч хатинка виглядала напіврозваленою, там були всі блага цивілізації, включно з WiFi та обігрівачем.
І зранку прогулюватися селищем – один кайф.
8. Хуалієн/Hualian/
Знаходиться у центральній частині східного узбережжя і є одним із тих місць, яке відвідати треба однозначно. Тут, як і по всій східній частині острова, ви не знайдете великих міст чи фабрик із димом. Натомість око ріжуть гори, гори, гори і океан.
З Ілану у національний парк Тайроко ми добиралися на чомусь, що нагадує сільське метро. Це типу потяг зі стоячими місцями, що курсує по східному узбережжю, є дешевим і зупиняється в кожній дірі. Взагалі, залізниця в Тайвані крута, вона прокладена по узбережжю острова і на мапі виглядає як величезний овал. З іншого боку, в гори нею добиратися не завжди зручно, бо вона рідко заходить в глибину острова. Проте це тільки на краще, бо менше паскуд засмічюють природу.
Національний парк Тайроко є, напевне, найунікальнішою частиною країни. Власне я таких гіганських скель в житті не бачив, а навіть якби й бачив, то скелі Тайроко мене б вразили не менше.
Варто сказати, що все зроблено під машину, тому, через великі відстані, пішки тут ходити, навіть при бажанні, дуже незручно, бо не те, що стежок, а навіть тротуарів нема.
Масштаби можна побачити порівнявши каменюки із автобусом. Також тут крутезні мости. Через те, що ми перлися, як м*даки, дорогою, а люди Тайваню гостинні й привітні, нас підібрав один монах із храму. 10 хвилин вниз машиною, подякували і 5 хвилин пішки.
На східному узбережжі майже немає пляжів з піском і через сильний вітер тут взимку плавати складно. Це насолодитись пляжем, проте, не заважає ніяк.
В Хуалієні є одне місце, де багато готелів із hot spring у власній ванні. Ціни інколи бувають досить виважені, тому при можливості там точно варто зупинитись.
Останнє, що мене тут вразило це вело дорога. Велосипеди можна легко взяти на прокат і класний день вам гарантовано. Дорога прокладена між Євразійською та Філіпінською плитами, котрі є причиною як частих землетрусів, так і самого існування острова.
9. Тайдон/Taitung/台东
Дане містечко відоме своїм фестивалем повітряних куль, щоби потрапити на який треба бути фартовим. Ми були там взимку, відповідно – нефартові. Саме містечко є напевне найнуднішим із усіх міст Тайваню, де мені довелось побувати. З іншого боку, якщо взяти на прокат скутер і проїхатися узбережжям, то можна побачити багато дуже гарних місць. Ну і, звісно, популяризувати українську можна геть усюди.
10.Кентін/Kenting/墾丁
Розташований на крайньому півдні острова, Кентін є тим місцем, яке відвідати варто однозначно, а взимку – то й тим паче. За кілька днів хорошої погоди я встиг тотально згоріти і накупатись досхочу. Тут варто взяти на прокат скутер, бо по іншому пересуватись майже неможливо. З власного досвіду можу сказати, що за день на скутері можна об’їхати весь південний берег. Однак слід бути обережним, бо в цій частині острова дуже багато дорожніх пригод.
Якщо вам до душі пляжі з піском і ви хочете поплавати чи посерфити, то варто зупинитись на західному березі, що омивається морем і де тусять більшість туристів.
Якщо ж люди вас вже дістали і хочеться побути на одинці з природою, то варто сісти на скутер і проїхатись трохи на схід. Океан тут приємно вражає своїми творіннями.
Ну й на останок варто заскочити у Ocean Park.
Тайвань є розвиненою країною із багатющою природою, Тихим океаном та динимічними містами. Тайвань – це місце? де сучасність дуже вдало поєднується із традиціями.
Маленький острів, який протистояв величезній Китайській Народній Республіці десятиліттями, доводить всьому світу, що успіх можливий завжди, якщо є бажання і наполеглива праця. Тайвань надихає. Він живий приклад того, що неможливе – можливо. Ласкаво просимо.
