Безперечно, Прикарпаття – земля обдарованих та творчих людей. Вона дала Україні чимало особистостей, які стоять біля витоків історії. І ми по праву можемо пишатись не лише минулими надбаннями, але й тими перемогами, які дарує сьогодення.
Тут свою творчу кар’єру розпочинали чимало провідних діячів культури. І, цілком ймовірно, що саме хтось з молодих франківців зможе стати духовним наставником для багатьох співвітчизників.
Серед творчої еліти Прикарпаття широко відомою у вузьких колах є Христина Сирова – письменниця з славного міста Бурштина. Друзі та колеги дівчини зазначають, що вона – надзвичайно сильна людина, адже, не зважаючи на переломні перипетії в житті, змогла вистояти і бореться за краще майбутнє, впевнено крокуючи життєвим шляхом в компанії з оптимізмом та творчістю.
Ось уже п’ятий рік Христина не може самостійно пересуватись та змушена користуватись інвалідним візком. Молодій та енергійній дівчині доводиться навіть у найпростіших речах постійно залежати від допомоги інших.
Діагноз, який поставили лікарі – прогресуюча м’язова дистрофія. Хвороба не дає їй можливості ходити, стояти чи навіть підняти вгору руки. Дівчині стає дедалі гірше і вона може повністю втратити рухомість.
Тому вже неодноразово проводились різноманітні благодійні акції для збору коштів на лікування. Друзі та рідні відчайдушно борються з бідою, що постукала в їхні двері вже доволі давно, – закликають небайдужих їхньому горю людей консолідуватись і допомогти письменниці стати на ноги.
Наразі Христина навчається на психолога, а в арсеналі фахових навичок – освіта художника-дизайнера. Майже два роки працює в реабілітаційному центрі для неповносправних діток “Довір”я” вчителем- реабілітологом.
«Писати почала давно, – зазначає у спілкуванні з «Франківчанами» Христина, – але тільки останній рік розумію, що моя творчість набуває тої форми, якою я дійсно думаю і відчуваю. Тобто вже по трохи приходить майстерність. Минулого року презентувала свою першу книгу – містичний роман “Біла ворона в чорному”, цього року – книгу “Рибний Хребет” з малою прозою та поезією в стилі верлібру, презентація якої ще триває по містах України в тандемі з другом – музикантом Фаустом».
Молода письменниця – глибоко віруюча людина, в минулому закінчила теологічну школу. Каже, що допоки оточуючі не побачили, що вона та її творчість чогось вартують, – приходилось все робити потом та кров’ю.
Її поезія – чиста та глибока. Вона однією фразою може закохати в себе істинних поціновувачів мелодійності. Варто лиш відкрити своє серце.
Він говорив їй в спину: «дівчинко,
Ти ще надто мало їла солі. Твої руки
Не знають справжньої втоми. Нутро не пекло
Від алкоголю і горя. Ти ще мало бачила.
Мало чула, читала, боялась. Тобі ще жити
І жити, а я помираю живим». Його руки
Тремтіли. Повітря зминалося комом у горлі.
Та він не жалів, ні себе ні її. «Дівчинко, йди…» –
Продовжував він – «для тебе відкриті простори.
Для тебе міста, кав’ярні, смачна випічка, сни.
Неймовірні ідеї, подорожі автостопом…Люби.
Чуєш? Люби свої дні, життя загалом. Гори.
Мені не піднятись у них. Я надто багато бачив,
Занадто багато любив. Прочитав сотні книг.
Безумно спішив. Вуста обпікав об жіночі тіла,
Серце об відчай, душу об страх. А на твоїх вустах
Ще не було любові, тільки пристрасть і спрага.
Тобі ще стільки вчитись, дівчинко, стільки пізнати.
Розчаруватись у людях, і знову повірити їм.
Можливо я буду чекати. І, як зморить тебе утома,
Від людської брехні і ласки. Повертайся сюди, пташко.
Я не буду для тебе найкращим, але будеш для мене ти».
©Христина Сирова
{gallery}sirova{/gallery}
