Якщо сучасний іванофранківець під делікатесом розуміє плоди манго, папайю чи м’ясо краба, то в ті часи асортимент магазину делікатесів виглядав зовсім інакше. Зазвичай там продавалися вина, бакалія і так звані “колоніальні товари”, тобто ті, які завозилися з Індії та інших колоній європейських держав, – спеції та прянощі, чай, кава, какао, рис. Однією з тодішніх новинок був ванілін. Реклама переконувала, що він значно кращий, ніж ваніль у стручках, адже легко розчиняється у стравах і надає їм приємного аромату. Продавалися й кубики “Maggi” – мабуть, у ті часи вони містили більше натуральних компонентів. В 1912 р. австрійська принцеса Марія-Юзефа відвідала стенд фірми “Maggi” на кулінарній виставці у Відні й спробувала бульйон із кубиків. Аристократична особа милостиво висловила своє схвалення і зробила запис у книзі гостей
Як бачимо з оголошення в газеті “Кур’єр Станиславівський” від 2 квітня 1905 р., магазин Каетана Копача пропонував також мінеральні води львівської фабрики “Здоров’я” і більш екзотичних марок. Серед них була німецька зельтерська вода, яка часто згадується в художній літературі, і легендарна французька “Віши”.
В березні 1891 р. Каетан Копач помер, а його спадкоємцями стали дружина Антоніна, донька Емілія та її чоловік, інженер і геометр Стефан Каковський. Саме він став керівником сімейного бізнесу після смерті тестя, хоч магазин і далі продовжував працювати під маркою “Каетан Копач”. Знаходився він у наріжній частині Г-подібної кам’яниці по вул. Карпінського (нині вул. Галицька). На її внутрішньому подвір’ї брати Гартенберґи в 1904 р. збудували пасаж. На жаль, до наших днів вона не збереглася, була зруйнована під час Першої світової війни.
Крамниця Копача працювала там до травня 1906 р., а потім переїхала у новозбудовану кам’яницю Ґрауера (нині вул. Незалежності, 21). “Наша фірма вже майже півстоліття знана зі своєї чесності та солідності, й запевняємо, що на новому місці ми не зрадимо цим принципам. Сподіваємося, що і надалі будемо користуватися загальним довір’ям, а особливо жителів тієї великої частини міста, де досі відчувався брак великого магазину споживчих товарів”, – говорилося в повідомленні про переїзд. В 1908 р. у кам’яниці по вул. Карпінського на місці магазину Копача відкрився відомий бутик модних товарів Еміля Штаубера.
Газетні публікації свідчать, що крамниця Копача була дуже популярним місцем закупів. В 1906 р. “Кур’єр Станиславівський” дотепно описав маршрут, який проходив житель Станиславова, коли в нього заводилися грошенята. “Коли банкноти сидять у гаманці, можемо почати нашу мандрівку. Розпочнемо з питва – йдемо туди, де нас чекає пінне пиво Седельмаєра, купуємо зразу три бочечки і сміливо ставимо позначку “виконано”. По муку, цукор і так далі йдемо на вулицю Карпінського – там нас чекають магазини Ґуравського і Копача. Якщо хочеш отримати поцілунок від своєї коханої, мерщій біжи на Сапєжинську до цукерні Новорольського і придбай солодощі, бо саме їх найбільше хвалить прекрасна стать. Щодо ковбас не сумнівайся: весь люд говорить, що копченості пана Слапи (його крамниця знаходилась на площі Ринок – авт.) гідні всяких похвал! Не забуваймо зайти і до Квятковського – там людно, зате завжди можна перехилити чарочку доброго вина. Рому й горілки в нашому місті не треба шукати бозна-де – заходиш у пропінацію (горілчаний магазин – авт.) і бери хоч сто пляшок…”
Після переїзду справи крамниці пішли не дуже добре, так що вона опинилася на грані банкрутства. В 1907 р. спадкоємці Каетана Копача продали бізнес, а в 1909 р. оселилися в селі недалеко від Коломиї, де пан Каковський почав працювати “авторизованим геометром”. Так завершилася історія одного з “торгових довгожителів” старого міста.
