Похоронна процесія прямує вулицями Коломиї… В середині ходи восьмеро міцних чоловіків несуть на плечах дерев’яну труну, завиту в синьо-жовтий прапор. Під звуки духового оркестру військові пронесли домовину з тілом загиблого Сергія Лисенка до місця поховання. Побратими віддали честь загиблому, п’ять разів вистріливши у небо. Так Коломия прощалась з підполковником Сергієм Лисенком. Чоловіка поховали поруч з раніше загиблими в зоні АТО коломиянами Тарасом Сенюком та Сергієм Воробцем.
На похорон приїхали Сергієві товариші, зокрема три підполковники та два майори, які були поранені. Про трагічну загибель сім’я дізналась від терористів. «Три дні не було зв’язку, а коли нарешті з’явився і я зателефонував, то трубку взяли терористи та повідомили, що Сергій загинув, — каже дядько героя Роман Варцаба. — Що дивно, в частині знали одразу про смерть Сергія, але чомусь не повідомили нас».
День перед трагедією Сергієві присвоїли орден, а наступного дня вже відправили на завдання. Підрозділ Лисенка терористи захопили просто в амбарі, в якому бійці залишилися на ночівлю. «Мене досі мучить запитання: чому вони залишились на ніч? Вони були за 15 км від блокпоста наших військ. Чому вони не повернулись назад?» — з гіркотою каже дядько загиблого, інформують ”Коломийські вісти”.
Специфіка роботи Сергієвого підрозділу була зовсім іншою, ніж у звичайних військових. Він працював у тилу, мав 13 нагород, 2 ордени. За їхнім полком пильно стежили терористи. Дядько впевнений, що на підрозділ Сергія оголосили полювання.
З дитинства Сергій Лисенко мріяв бути військовим. 2 роки навчався в Коломийській школі №10, а потім його перевели в школу №4. Опісля продовжив навчання у 14 ліцеї. Згодом вступив до Одеського інституту сухопутних військ і при розподілі одразу пішов у спецназ. Місце дислокування їхнього полку було в Старому Криму, під Феодосією. Після 2001 року частину розформували, а Сергія перевели до Кіровограда. Це був 3-й окремий полк спеціального призначення.
Бойовий шлях загиблого коломиянина почався в Донецьку. Після денного перебування загін рушив далі і захопив аеродром у Краматорську. Потім був Слов’янськ. Сергій разом з іншими вояками відвойовував у сепаратистів тіло загиблого львівського генерала. За цю операцію Лисенко отримав орден. Потім хлопців відправили у смт. Солнечний біля кордону — там він і перебував аж до загибелі…
За заслуги перед державою Сергій отримав у Кіровограді квартиру. Пан Роман пригадує, що ще 6 серпня Лисенко був вдома на похороні своїх побратимів. Потім він чомусь віддав дядькові всю військову форму, яку зберігав. Ніби відчував, що загине.
«Ми домагатимемося, щоб у школі, в якій навчався Сергій, зробили музей пам’яті, передамо туди всі нагороди, — розповів дядько героя. — Сергій любив повторювати: «Двічі не вмирають…».
