Чого варто чекати українцям від дострокових парламентських виборів?
Питання про повне перезавантаження законодавчої гілки влади в українському суспільстві стоїть вже давно – одразу після виборів 2012-го року, які супроводжувались нечуваними фальсифікаціями, стало очевидним, що парламент у такому складі аж ніяк не працюватиме на інтереси звичайних українців.
Гострота проблеми підкреслилась в ході Революції Гідності. Тоді «кишенькова» Верховна Рада, завдяки більшості Партії Регіонів, була повністю підконтрольна президенту Януковичу.
Вже після втечі невдахи-диктатора стало зрозуміло, що парламент зовсім не відображає настроїв народу. Якщо спочатку рішення ухвалювались трьома сотнями голосів, то вже згодом деякі надважливі законопроекти ледве назбирували парламентський мінімум.
Найбільшою проблемою нинішнього складу Ради є присутність чисельної п’ятої колони в обличчі комуністів та залишків Партії Регіонів, яка гальмує і без того слабкі спроби реформувати існуючу нині систему.
Великим є вплив і колишніх членів фракції Януковича, які після формування кількох депутатських груп увійшли до складу коаліції. Вчорашній опозиції доводиться домовлятися з екс-регіоналами мало не за кожне прийняте рішення, адже обстоюючи свої інтереси, ці нардепи часто зривають голосування за громадські ініціативи.
То ж цілком закономірним було рішення фракцій про розпад коаліції, що дало початок процесу розпуску Верховної Ради. А істерика з цього приводу деяких депутатів, що, мовляв таким чином не вдасться проголосувати за вкрай важливі законопроекти, є зовсім невиправданою і по суті є не більше, ніж страхом втратити свій мандат. Практика показала, що з юридично оформленою коаліцією чи без неї, народні обранці завжди можуть домовитись між собою і проголосувати за той чи інший закон.
Отож, чого варто чекати від дострокових виборів?
Загалом є два варіанти розвитку подій: або депутати приймають новий закон про вибори, і вони відбуваються за пропорційною системою з відкритими списками, і це дає шанс на перезавантаження законодавчої гілки влади і часткове очищення парламенту, або закон про вибори залишається в існуючому вигляді, і вчорашнім регіоналам, корупціонерам та п’ятій колоні вдається втриматись на своїх місцях.
Пропорційна система з відкритими списками до мінімуму знизить випадки корупції та підкупу голосів.
Виборці матимуть змогу побачити за кого вони віддають свій голос, тож у великих партій не буде можливості продати місця у своїх списках, як це неодноразово спостерігалось на попередніх виборах,а відсутність одномандатних мажоритарних округів не дасть змоги кандидатам купувати собі голоси.
Цілком можливо, що на цих виборах прохідний бар’єр буде знижено з 5% до 3%. З одного боку це дасть шанс молодим «майданівським» партіям, на кшталт «Волі» чи «Сили людей», пройти в парламент, а з іншого це такий же шанс і для регіоналів з комуністами залишитись у Верховній Раді. Окрім цього існує думка, що зниження прохідного мінімуму створить труднощі у формуванні пропрезидентської більшості в оновленому парламенті.
Також варто чекати спроби ввійти у велику політику олігархічної групи Коломойського, який міцно закріпився у Дніпропетровській області. Тут йому протистоятиме Сергій Льовочкін, який завдяки ребредингу Партії Регіонів – «Партії Розвитку України» намагатиметься хоча б частково повернути втрачені позиції.
Поки що, найбільші шанси на перемогу має реанімована президентська партія «Солідарність», в ряди якої вже починають вливатися колишні помаранчеві лідери. Досить високі шанси має і недавній союзник Порошенка – УДАР, хоча неоднозначні дії Віталія Кличка та його підлеглих трохи зменшили популярність альянсу в народі. Існує велика імовірність того, що вчорашні союзники стануть суперниками – електорат у партій один на двох, а блокової системи у вже існуючому та запропонованому варіантах закону про вибори не передбачено.
Цілком прогнозованою є конкуренція «Свободи» та партії Ляшка за радикальний електорат. На президентських виборах Олег Ляшко, завдяки одіозній поведінці, вдалому піару та популізу, прямо на очах у свободівців почав відбирати в них голоси. Тому зовсім не дивними є такі ж популістські заяви членів «Свободи» про відновлення ядерного статусу України та численні бійки, які однопартійці Тягнибока влаштовували у стінах парламенту.
На фоні тотальних економічних невдач уряду, вкрай слабкими виглядають позиції «Батьківщини», адже саме її представники відповідають за економічний сектор. До цього додались ще й кадрові проблеми – колишні лідери фракції Турчинов, Яценюк, Аваков та гаманець Юлії Тимошенко – Сергій Пашинський швидше за все відмовляться від співпраці із «залізною леді» та перейдуть в команду президента. В такому випадку Тимошенко почне формувати навколо себе нову команду, у якій велику роль відіграватиме Власенко. Та шанси, що ця нова команда набере велику кількість голосів вкрай мізерні, тому варто чекати перехід Тимошенко в опозицію.
Щодо комуністів, то від них також варто чекати ребрендингу та відновлення вже призабутої «Соціалістичної партії», що дасть їм змогу набрати 2-3%. Та якщо прохідний бар’єр все ж буде встановлено на рівні 5%, то послідовники вчення Маркса-Леніна успішно поповнять ряди політичного сміття.
У випадку, якщо виборча система залишиться такою, як є, шанси партій різко зміняться. При такому варіанті розвитку подій хорошу можливість закріпитись в парламенті матимуть партії Тігіпка та Королевської, в більшості за рахунок східного електорату.
Також це дозволить вчорашнім регіоналам та комуністам за рахунок підкупу та кулуарних домовленостей пройти по спискам інших партій. Реальним варіантом такої політичної сили є «Радикальна партія» Олега Ляшка, яку далеко не безпідставно звинувачують у співробітництві з тим же Льовочкіним.
Щодо «мажоритарки», то тут прогнозованими будуть закулісні домовленості між «Батьківщиною» та «УДАРом» про розподіл округів між собою.
Варто зазначити, що в деяких випадках, мажоритарна система все ж принесе перемогу представникам Майдану, та в більшості закриті списки та змішана система перекривають шлях до Верховної Ради як і громадським активістам так імайданівцям, які по зрозумілим причинам не проходять у складі вже існуючих великих партій.
Тому варіант із змішаною системою та закритими списками на даному етапі є неприйнятним для України. Виходячи з цього, варто очікувати тиску громадськості на Верховну Раду, поки та не ухвалить потрібне рішення.
Роман Стельмах
