Останній тиждень літа виявився для українців надскладним: колосальні «скачки» долара, і, відповідно, збільшення цін не принесли позитиву на обличчя краян. Загострення неоголошеної війни, стурбованість міжнародної спільноти (на жаль, без рішучих дій), зустрічі, домоленості, розпуск ВР…
Ці та інші події вражали шпальти газет та видань своєю невчасністю і категорічністю. Про це «Франківчани» вели мову з громадським діячем Миколою Кучернюком.
– Миколо, цього тижня гарант Конституції відправив нинішню Верховну Раду на «вічні» канікули, призначивши позачергові парламентські вибори. Хтось сприйняв це без здивування, хтось обурився, опираючись на той факт, що ще одні вибори можуть загнати Україну в глухий кут, або, як мінімум – не на часі. Ви підтримуєте дане рішення?
Верховна Рада, яку ми маємо на сьогоднішній день, є абсолютно недієвою і дискредитованою. Без жодних вагань можу стверджувати, що перевибори потрібні. Після зміни Президента цей крок виглядає як найбільш логічний. Крім того, якщо ми прагнемо довершити Революцію Гідності до кінця, то першочергово, що варто нам зробити – це вигнати з лав Парламенту тих політиків, які підтримували бандитський режим і сприяли розвитку сепаратизму та відцентрових явищ. Однак, чи на часі це питання? З цього приводу у мене є певні сумніви, оскільки країна перебуває у стадії відкритої війни і повного економічного занепаду. Переповнений вірою, але, мабуть, марно сподіватися на те, що збройне протистояння буде припинено в терміні близького часу. Власних військових зусиль нам недостатньо, а інертність, чи то байдужість міжнародної спільноти здебільшого приводить нас у стан занепокоєння або стурбованості. Парламент – це законотворчий орган і його вибори варто було б проводити у мирний і відносно спокійний час. Як резюме – вибори передчасні. Першочергово, потрібно забезпечити мир, а вже тоді братися до перевиборів.
– Отож, фактично, вже розпочалась виборча гонка за електорат. Які ваші прогнози? Кому суспільство довірить важіль влади?
Якщо виборам вдасться відбутись, тоді ми станемо свідками уже закономірного для нас процесу, коли в Парламенті утвориться пропрезидентська більшість і на її основі вибудується нова провладна партія на кшталт «Нашої України», «Партії регіонів», чи «БЮТу». Більш ніж переконаний, що це буде політична сила Петра Порошенка, якому станом на сьогодні є найбільш необхідні «швидкі» позачергові вибори. Кожен з нас розуміє, що стан реалій є дуже віддаленим від тих обіцянок, які роздавав Порошенко під час президентської компанії. Як наслідок – це призвело до стрімкого падіння його особистого рейтингу в оточенні електорату. Однак, крім пропрезидентських сил виборець буде також віддавати голоси новим політичним проектам та радикальним «псевдо військовим».
– Цей тиждень ознаменувався, по суті, розпадом блоку леді Ю. Чому, власне, так довго тягнули закорінілі БЮТівці з виходом з партії? Невже на них вплинуло рішення про дострокові вибори?
В дійсності все просто: прапор леді Ю втратив 100% гарантії отримати мандат, чи зайти в раду. Крім того, рейтинг Арсенія Яценюка є значно вищим і це дає йому всі підстави для реалізації особистих амбіцій.
– Росія порушила суверенітет України, ситуація з АТО загострилась: терористи отримали підкріплення, а Кремль, як завжди – стоїть осторонь. Міжнародна спільнота не перестає бути «стурбованою», але діяти її не може змусити й масове кровопролиття. Як бути?
Якщо підвести підсумки ведення війни станом на сьогодні, то я дозволю собі цинічно висловитись: для України війна програна. Прикро, але ані влада, ані військове командування не спромоглися вдатися до конкретних військових дій, чи реалізації стратегічних контроперацій. Все, що ми бачимо-це хаотична боротьба народного ополчення. Давно вже прийшов час, щоб визнати, що у нас нема армії взагалі. Весь керівний військовий склад не здатен до ефективної роботи в період військової боротьби. Сьогодні лінія фронту не забезпечена ні продуктами, ні озброєнням, нічим. Стримувати окупанта стає все важче. Найбільш наші позиції похитнули марні сподівання на міжнародну спільноту. Як виявилось, ми залишились тет-а-тет з окупантом. Як на мене, вихід у нас один: відмова від позаблокового статусу і вступ в НАТО. Путін і Росія будуть рахуватися тільки з сильним опонентом. Ввійшовши в НАТО, Українські позиції стануть більш ніж значними, але й загрозливо переконливими.
– Під МО цього тижня зібралось чимало протестуючих. Багато хто з них виступав за введення військового стану та повне озброєння українських захисників…
Я розумію стурбованість громади, але вимога військового стану – це, скоріш за все, емоції. Люди не до кінця розуміють правових аспектів повної мобілізації. Переконаний, що для України це була б передчасна і миттєва смерть. Наша економіка не змогла б витримати такого навантаження. Крім того, перебуваючи у військовому стані, ми не змогли б вести хоча б якісь переговори про приєднання до НАТО, чи будь-яких інших військових союзів. Але найбільшою загрозою для нас став би Путін, який би скористався ситуацією введення військового стану в країні і масово почав би проникати по всіх лініях фронту в глиб української території.
– Топовою новиною стало «дезертирство» батальйону Прикарпаття. Хтось засудив дії військових (як от Тарас Грень), хтось, навпаки, зустрічав цю звістку з неабияким задоволенням. То, все таки, хто вони – дезертири чи герої? І чи виправданою на фоні інших військових є їхня «відпустка»?
Скажу просто: хто не був на війні, не бачив, що таке смерть, не має жодного права осуджувати бійців з нашого, чи будь-якого іншого батальйону. Сьогодні влада кинула людей напризволяще і зокрема тих, які ціною власного життя ведуть боротьбу з військами агресора. Розумію, що порушувати накази – недопустимо. Однак, погодьтесь й в іншому, воювати з одним автоматом в руках проти мінометів, систем ГРАД, повітряного та артилерійського обстрілу – просто нереально. Країна має своїх патріотів, однак вона не дала їм нічого для того, щоб гідно охороняти її кордони.
– Від сьогодні активно говорять про те, що Україна має стати членом НАТО. Одні притримуються думки, що треба було зробити цей крок давно, інші все ще надіються на помилування з боку агресора…
Дам Вам, відповідь, як колишній противник НАТО. Колись, основні мої упередження та перестороги щодо військового блоку з НАТО стосувалися того, що нам доведеться платити значні річні внески, обтяжувати свій бюджет, а наші хлопці будуть воювати на стороні інших держав і віддавати своє життя за чужу країну. Але погляньте, що ми маємо сьогодні. А сьогодні в країні щодня гинуть мирні і військові люди. Фінансові втрати нанесли неймовірний удар по державній економіці. Більше того, у влади нема жодного бачення з приводу того, як припинити військове протистояння. Росія зможе зрозуміти тільки силу. Нам уже нікуди діватися. Якщо ми обрали європейський напрямок, тоді ми і повинні бути послідовні у всіх своїх подальших діях. Ні Путін, ні Росія нас не відпустять, допоки ми будемо вести малоефективну політику дружби з усіма і дотримуватися позаблокового статусу.
