Антоніна Терсенова: «Сучасні танці проявляють тебе, як особистість»

Антоніна Терсенова – танцівниця, хореограф, співзасновниця танцювальної школи «SoloWayDanceCentre», людина, котра чудово знає, що таке сцена, що таке успіх. Спілкуючись з Антоніною розумієш, що танці у житті необхідні. Ми поговорили з Антоніною про світ танцю, викладання хіп-хопу та те, як важливо знайти себе.

– 29 квітня відзначають Всесвітній день танцю. Щорічно святкування відбувається у формі флешмобу, в ньому бере участь і ваша танцювальна школа. Що чекає на глядача та поціновувачів цього року? 
 

– Цього року ми, як і попередні роки, відзначаємо День танцю флешмобом. Свято буде відрізнятися тільки масштабністю, адже кожна школа дає ще більше учнів, аніж зазвичай. Все це відбуватиметься під дуже крутий трек – пісня української групи, назву якої наразі залишу в таємниці, але ці люди дуже «засвітилися» останнім часом на телебаченні. Таким чином, ми стараємося популяризувати українську музику, як і український сучасний танець.

– Антоніно, ви навчалися на економічному факультеті, проте захоплення і діяльність зовсім інші: ви займаєтеся танцями та візажем – звідки такі захоплення?

– Я танцюю з самого дитинства, з шести років, але професійніше стало у мене виходити приблизно у дев’ятому класі. Тоді я почала викладати ще бальну хореографію. Коли я вчилася, не уявляла себе у ролі хореографа в майбутньому, бо думала, що це все дуже страшно, дуже серйозно і не для мене. Проте, після закінчення університету не могла залишити танці просто як хобі, вирішила «закинути» роботу, яка у мене могла би бути за спеціальністю, на користь хореографії.
 

– Якою була дорога від бальниці – до танцівниці сучасних стилів? 
 

– Насправді, бальними танцями я займаюсь вже 14 років, з дитинства. Мене дуже захоплює бальна хореографія. Коли мені було 19 років, відчула потребу щось змінити в житті та вирішила кардинально поміняти стиль танців: з бальних – на сучасні. Я вважаю, що ця зміна дала мені професійний розвиток та ріст. З одного боку, мені було дуже важко перелаштувати себе технічно, адже постава, музика, відчуття ритму в цих напрямах дуже різні. Було важко перші півроку, а потім я зрозуміла, що сучасні танці вільніші, аніж бальні, і ти можеш проявити себе по-іншому як особистість. І приблизно за рік я почала викладати хіп-хоп, я почувала себе вільніше, аніж коли тільки прийшла у сучасні танці.
 

– Розкажіть про свій улюблений стиль танцю – хіп-хоп.
 

– Хіп-хоп культура зародилась в 70-тих роках ХХ століття, все почалось з музики, а вже сам хіп-хоп зародився у 80-тих роках. До того був брейк-данс (який і зараз існує), він дав основу хіп-хоп танцю. Можу сказати, що є настільки багато видів танців у хіп-хоп культурі, що вона стає масовою. Наприклад, в Америці дуже мало хто танцює чистий хіп-хоп, використовуючи ті базові рухи, які танцюємо ми в країнах колишнього Радянського Союзу. Там танцюють різні стилі, наприклад: шейкінг, бімор, флексінг та інші. Це робить хіп-хоп культуру дуже різною. Якщо ти розумієшся хоч би на п’ятьох стилях, хіп-хоп може стати набагато цікавішим. Я дуже рада, що я вибрала для себе цей стиль, тому що отримую безліч нової інформації, щаслива від того, що мені є куди рости, є чого навчати.

– Коли довелось вперше спробувати себе у ролі хореографа? Як це було?
 

– Я займалась в клубі спортивного танцю «Грація», і мій викладач, якого я дуже поважаю, – Михайло Юрійович, дав мені групу початківців. Викладала їм бальні танці. На той час я не розуміла наскільки це серйозно. Я старалася повністю свої заняття продумувати, від розминки – до фізичного навантаження. Я розуміла, що це діти, і не хотіла їх занадто навантажувати. Хоча зараз знаю, що навпаки в дітей треба вкласти якомога більше і змусити їх полюбити танець так, як його любиш ти. Тому, коли в мене була наступна група (це вже був хіп-хоп у школі «Drive Romance»), я старалась більше навантажувати дітей, для того щоб вони у повній мірі відчули, що таке танець, що таке сучасна хореографія. Я вкладала душу в те, чому їх навчала.

– Коли і чому прийшло бажання відкрити танцювальний центр? Чи важко було це зробити?
 

– Я вдячна своїм співвласникам, співкерівникам, адже, якби не вони, я б сама цього не зробила. Ми зібралися разом із Вірою і Андрієм Часовських, Христиною Терентєвою, у них уже була ідея створення чогось власного, я також хотіла цього. Ми про це не говорили, доки нас не змусила ситуація: раніше ми були в іншій школі з дуже хорошими викладачами, але та школа, на жаль, закрилась, і ми не хотіли втратити те, що мали – наших учнів, наше бажання працювати у цій сфері. Саме тому вирішили зробити своє. Насправді, це було важко морально, тому що не легко було перелаштуватись з просто викладача на керівника, адже ми маємо думати не тільки про хореографію, про монтаж музики, зйомки відео, а й про фінансову частину (ремонти, приміщення, апаратура тощо).
 
– Працювати з дітьми, чи з дорослими – що оберете?
 

– У мене є групи і дорослих, і дітей. Наймолодші від років семи, а найстарші – 20-25. Можу сказати, що працювати мені легко зі всіма. Діти – вони позитивні. Якщо ти прийдеш в зал без настрою (і таке буває), вони його покращать просто за хвилину. Підлітки круті тим, що вони дуже сучасні, стильні, а головне – йдуть в ногу з часом. Вони знають, що таке танці, розділяють стилі. І старші також мені подобаються, тому що їхнє ставлення інакше: вони приходять самі, і свідомо над собою працюють. Я мала змогу заміняти групу танцівників віком 4-6 років, то наразі з ними мені важко, до такого ще не готова. А від восьми і старше – залюбки.
 

 
– Що важче: вчитись чи навчати? Ви вважаєте, що постійний саморозвиток у танцях необхідний?
 

– Якщо відноситись серйозно до процесу навчання, чи ти вчишся, чи навчаєш – це важко. Ти, коли навчаєш, маєш переступити через себе і подавати себе не як друга, або подружку, а як викладача. Тебе повинні слухати, і необхідно вміти привернути до себе увагу. Але ти не можеш, навіть не маєш права навчати дітей, якщо сам не розвиваєшся. Я вважаю, що треба відвідувати всі можливі заходи, всі майстер-класи, семінари, все, що пов’язане з твоїм стилем танцю, а також цікавитися суміжними, або зовсім іншими стилями. Тільки тоді я зможу дітям по-новому дати інформацію. Також, я вважаю, що невід’ємною частиною є перегляд фільмів, які пов’язані з історичною складовою розвитку танців, або різних відео, читання літератури, пошук різних статей.
 
– Що для вас означає команда?
 

– Команду можна розглядати в двох аспектах. Перший – це команда, з якою мені пощастило працювати, тобто це викладачі,співзасновники ценрту. На мою думку, це мають бути люди, які дивляться в одному напрямку, як розвивати школу далі. І нехай ми всі викладаємо різні стилі, у нас є свої цілі для груп, але у загальному напрямку школи – ми визначені, і це найважливіше. Також можна розглядати команду, як танцювальний колектив, тобто це люди, з якими ти можеш поїхати куди хочеш: будь-які змагання, майстер-класи, чи просто сидіти в залі до ночі і придумувати якийсь крутий номер. На мою думку, кожен «гравець» команди має бути зацікавленим в результаті. Тобто, якщо, наприклад, ми хочемо поставити крутий номер, то ми не можемо заставити когось це робити – кожен має сам вкладати в це частинку себе. Зараз є дві команди танцівників: команда підлітків та команда дорослих. Мені пощастило і з командою викладачів, і з командами танцівників.

– Ваш колектив часто бере участь у різних конкурсах. Змагання,  наскільки вони важливі для танцівників?

– Говорячи про хіп-хоп, скажу, що можна поділити всі змагання на два види. Перший – це конкурси або фестивалі, в яких є і сольні, і дуетні, командні виступи, де потрібно показати шоу. Глядач хоче неординарних костюмів, гарної музики, хоче бачити синхронний завчений танець. І тільки тоді глядач чи члени журі оцінить його. І друга категорія – це батли. Для хіп-хопу важливими є саме батли, тому що вони показують людину, яка вона є насправді, і кожен може показати свій індивідуальний стиль. Тут дуже важливий такий аспект, як самостійна робота над собою в залі, тому що викладач не може навчити імпровізувати в своєму стилі, адже у кожного є свої задатки.

– Ви також організовували змагання (батли). Звідки такі організаторські здібності?

– Я ще зі школи завжди щось таке робила. Усе: дискотеки, проведення вечорів та інше. Така ж ситуація і зараз. Ідея виникнення «Kefir Bro Crew» (це організація, яка робить батли) в нас виникла спонтанно. Я і ще двоє моїх друзів говорили про те, що нам не вистачає у Франківську розвитку хіп-хоп культури, але не комерційних змагань, а батлів. Подумали чому б нам це не зробити? На той час ми всі танцювали дуже мало (буквально по два роки), але хотіли танцювати, розвиватися, «батлувати» і давати цю можливість іншим. Це зробити просто: потрібні люди, котрі розділяють твою думку, крута музика, приміщення. Минулого року ми святкували десяті батли, існуємо уже четвертий рік. 20-го травня відбудуться нові батли.
 

– Кого із танцівників вважаєте своїм кумиром?

 
– Я можу сказати, що кумирів у мене немає, але я захоплююсь багатьма українськими та зарубіжними танцівниками. Перше моє захоплення – Толік Сачівко, головний хореограф «Apache Crew». Він мені подобається як постановник, тому що його роботи цікаві та оригінальні. Але, на жаль, він уже декілька останніх років не танцює. Проте, я вірю, що колись він повернеться на велику сцену як танцівник. Також за останній рік відкрила для себе такого танцівника, як Vobr. Це людина, котра знає хіп-хоп від А до Я, котра знає історичну його складову, знає, як танцюють взагалі хіп-хоп стиль. Мені пощастило, бо я була на його майстер-класах двічі. Проте шкода, що люди знають його не дуже добре. Захоплююсь багатьма зарубіжними танцівниками. Наприклад, є дуже сильна школа в США «Millennium Dance Complex». Там, напевно, кожен другий танцівник може бути кумиром для нас.

– Поради, рекомендації. Що потрібно, аби стати чудовим танцівником?

– На мою думку, кожна людина, яка хоче спробувати себе в танцях, повинна визначитися зі стилем. Я бажаю початківцям спробувати себе у різних стилях (у нас їх доволі багато), щоби знайти своє і постаратись максимально себе в цьому стилі проявити. Бажаю початківцям і людям, які вже танцюють трішки більше, не боятись пробувати завжди нове, пробувати танцювати по-різному, з різних сторін дивитись на свій танець, імпровізувати (бо без цього нікуди), розвиватись і радіти життю.