Розвивати свій регіон і рідні міста, започатковувати довгострокові та сталі проекти/бізнеси, будувати спільноту. Не чекати — робити самому, любити своє місто в дії — це ті цілі, які ставлять перед собою активні мешканці з Донеччини.
Про це вони розповіли під час ознайомчого візиту до Івано-Франківська, що тривав з 11 до 17 червня.
В рамках програми розвитку ООН «Відновлення врядування та примирення в охоплених конфліктом громадах України» до Франківська приїхало 22 людини. Це представники різних міст Донечиини зокрема: Маріуполя, Лиману, Покровська, Краматорська, Слов’янська, Дружківки, Авдіївки. Учасники — молоді й середнього віку. Дехто з досвідом роботи з нарко- й алкозалежними, громадські активісти і засновники соціальних ініціатив.Приїхали також ті хто займається реабілітацією і забезпечує гуманітарною допомогою постраждалих внаслідок військових дій на сході України.
Візит передбачав обмін досвіду, а також знайомства з успішними місцевими громадськими, культурними й бізнесовими ініціативами.
Андрій Лагуноу з Білорусі — волонтер із питань розбудови миру і вирішення конфліктів ПРООН, супроводжував групу під час візиту до Івано-Франківська.
— Франківськ дуже відрізняється від сходу України. І у плані архітектури, організації міського простру, і з точки зору добре розвинутої громадянської спільноти, відчуття приналежності до громади. Як помітно, люди тут більше турбуються про своє місто, місцеві ініціативи засвідчують, що є ті, хто готовий не тільки робити бізнес і заробляти, а й вкладати в соціально й громадсько значущі речі. Тоді, як про соціальне підприємництво на сході мені чути не доводилось. Також під час обговорень виявляється відмінність дискурсів, типів мислення там і тут: чимало слів, які активно вживають на сході (наприклад, «корпоратив»), тут вже не використовують. Думаю: багато чого з досвіду Івано-Франківська можна було б реплікувати в маленьких затишних містах на сході, як Краматорськ чи Cлов’янськ. Деяким тамтешнім ініціативам на початковій стадії корисно побачити ідеї в напрямі візуальної репрезентації міста: реорганізація вивісок, ребрендинг міста. Добрим є і приклад роботи з місцевим бізнесом. Все це важливо і для представлення міста назовні, і для комфорту жителів. Мені здається, такий підхід був би позитивним для міст на сході, зокрема Краматорська, який нині є адміністративним центром Донецької області.
Олена Ястржембська, креативна типографія «Горливі», Краматорськ:
— Мені дуже болить через моє рідне місто. Я вчилась у Ризі, могла там залишитись, але повернулася додому минулого літа, бо хочу розвивати своє місто, регіон, Україну загалом. Я бачу, що я можу зробити. Минулого року ми з колегою Анею [Анна Статива — співзасновниця типографії] задумались, які проекти потрібні нашому місту. Нам хотілось зробити щось довгострокове, стале; нині є багато грантових програм, але вони будуть ще хіба якийсь час. Вирішили спробувати з типографією. Це соціальний бізнес. По-перше, ми підтримуємо молодіжні платформи в нашому місті та наших друзів з області. Так, допомагали «Вільній Хаті» організувати кілька проектів, співпрацюємо з креативним простором FreeUa, також із Хабом Громадських Ініціатив, де орендуємо приміщення на партнерських засадах. Можемо піти назустріч нашим партнерам, якщо в них нема грошей на наші послуги в даний момент. Ще одна ціль типографії — інклюзія людей з інвалідністю: зараз з нами співпрацює жінка у візку. Надалі хочемо допомагати таким людям: якщо не роботою, то хоча б інформувати, адже ми добре знаємо про всі активності в місті. Ідеєю проекту також є просунути середній клас дизайнерів, сприяти їхньому професійному розвитку. Наразі ми якраз більше працюємо у напрямах дизайну, реклами. Розвиваємось, переформатовуємось, команда й можливості розширюються; зараз навіть стажуються два школярі. Звичайно, буває складно, але загалом це — дуже круто.
Ми не маємо за мету заробити гроші (в нас у місті є з десяток успішних типографій), а спробувати щось нове, навчитись робити це добре і допомагати іншим. Хочемо побудувати спільноту громадських активістів, загалом в області, сформувати трикутник «громадськість — бізнес — адміністрація». Хочеться, щоб у нашому місті були цікаві майданчики: громадські простори, мюзик-хол, літній кінотеатр.
Олександр Свірь, платформа «Лампова», Покровськ:
— Платформа культурних ініціатив «Лампова» створена 2015 року: нам з однодумцями сподобалась ідея «ВІЛЬХи» [«Вільної Хати»] у Краматорську, «Теплиці» у Слов’янську. У «Ламповій» я займаюсь спортивно-патріотичними заходами. Долучаюсь у вільний час, це цікаво для мене. А такі поїздки, як ця, — то дуже круто: нові знайомства, активні люди, плани на майбутнє. Я вперше у Франківську і загалом у Західній Україні — мені дуже подобається. Гарна архітектура, містом приємно гуляти чи їздити на велосипеді. З того, про що чув, мені дуже цікава програма «Вивіски»: це питання актуальне для мого міста (в нас триває процес оновлення інформаційних і рекламних вивісок із перекладом українською мовою), і певні стандарти тут справді важливі.
Нам не хочеться покладатись тільки на грантову підтримку. Серед молоді багато хто починає розуміти, що можна щось робити самому, не чекати. За останні три роки є певні, невеликі зрушення. Нині кістяк волонтерства у Покровську — студенти Донецького національного технічного університету (що переведений до нас із початком війни): вони займаються різними активностями і в університеті, і нашій платформі допомагають.
Галина Ільвутченко, вільний простір «Халабуда», Соціальний бізнес-центр, Маріуполь:
— У Франківську мені подобається активна громадськість і сам процес її активації — ніби снігова лавина котиться, збираючи все більше однодумців. У нас громадських активістів мало, але за півроку моєї роботи в «Халабуді» бачу: тих, хто бажає щось робити для свого міста, таки стає більше. Наш Соціальний бізнес-центр, який діє завдяки співпраці «Халабуди» і БФ «Карітас» у Маріуполі, надає консультаційні й навчальні юридичні, бухгалтерські послуги для переселенців, місцевих підприємців, стартаперів. І тут, я вважаю, важлива не тільки робота з молоддю, місцевим бізнесом, а й з дітьми, школярами, бо любов до міста треба формувати на самому початку. Свого часу в нас був великий відтік професіоналів з міста, ми ж стараємось дати молоді зрозуміти, що не тільки на заводі можна працювати, що не треба їхати геть, щоб поліпшити своє життя, — і в рідному місті ти можеш досягти успіху. «Халабуду» сприймають по-різному: дехто упереджено, інші придивляються, а згодом приходять — бачать рух, розуміють, що «і ми можемо», і так ця частинка енергії потихеньку передається далі. Люди починають вірити у себе, у свої сили, розуміти, що ні влада, ні ЖЕКи не будуть змінювати наше місто, бо вони навіть не знають, чого ми, мешканці, хочемо. Всі зміни починаються від громадян: найголовніше — ідея та бажання.
Ігор Ільвутченко, вільний простір «Халабуда», Маріуполь:
— У «Халабуді» ми втілюємо багато чого і таке, чого раніше для нашого міста ніхто не робив, долучаємо інших людей, які, може, й хотіли бути активними, але не знали як. А зараз вони мають можливості, фінансову, консультативну підтримку. Ми бачимо перспективи, сподіваємось на розвиток.
Усі свої найкращі напрацювання активісти зі сходу зможуть безпосередньо представити колегам із заходу України: передбачений взаємний візит групи з Франківська на схід України.
