Нью-Йорк без перебільшення можна назвати мистецькою столицею світу та Меккою для митців. Місто є домівкою для чисельних арт-галерей і мистецьких інституцій, проте і вибороти шанс на успіх – зовсім нелегко.
“Голос Америки “поспілкувався з арт-консультантом Людмилою Рабій, спробувавши з’ясувати, чи є попит на український мистецький продукт у США і в чому запорука міжнародного успіху художника.
Що спонукало Вас розпочати консультаційну діяльність у сфері мистецтва? Над чим Ви зараз працюєте?
Захоплення мистецтвом почалося 15 років тому. Я збирала домашню колекцію, відвідувала галереї та майстерні художників. Це було дуже цікаво, і з’явилося бажання покладатися не лише на емоційні відчуття та поради фахівців, але і мати власні професійні знання. Тому я вирішила вивчати історію та експертизу мистецтва в Академії керівних кадрів культури і мистецтв у Києві. Пізніше, щоб краще розуміти специфіку арт-ринку, закінчила курси Сотбіс «Мистецтво як глобальний бізнес» та «Основи управління галереєю» у Нью Йорку.
В Україні як член Ради директорів Фонду допомоги і розвитку дітям Чорнобиля я допомагала організовувати благодійні арт-аукціони та проекти. Після переїзду до США вирішила поєднати своє захоплення мистецтвом та попередній організаційний досвід (за першою освітою я менеджер-економіст) і відкрити Mila Arts Consulting.
Першою була виставка Ганни Криволап в Українському інституті Америки у вересні 2015-го. У квітні цього року роботи Олексія Сая були представлені на виставці в Jplus Gallery. Наразі веду переговори з кількома галереями в Нью-Йорку щодо співпраці і з іншими українськими художниками, маю ідею арт-проекту у Франції.
Наскільки високі стандарти у арт-галерей Нью-Йорка? Які передумови того, щоб отримати шанс на виставку?
Нью-Йорк – один із найбільших світових арт-центрів. Тут близько 500 арт-галерей, що мають різні стандарти, згідно зі своїм рівнем. Є мега-галереї, що мають дохід 5 – 20 мільйонів доларів на рік. Вони мають філіали по світу і представляють художників, відзначених критиками та музейними інституціями, які мають успішні аукціонні продажі з багатьма нулями та коло заможних колекціонерів. Є нові галереї, що мають річний дохід 100-250 тисяч доларів і представляють молодих художників.
Між цими двома полюсами – галереї з різним форматом та вимогами щодо художнього визнання і ринкової вартості робіт художників, із якими вони співпрацюють. Через те, що в Нью-Йорку проживає та працює багато художників і ще більше приїжджає з надією на визнання, вибір у галерей великий.
Але галерею як комерційну інституцію цікавить прибуток. Тому найчастіше я чую такі запитання: чи були в художника аукціонні продажі та чи є колекціонери його робіт в Америці. Також для художника важливі участь у музейних виставках та арт-ярмарках, публікації в пресі, визнання критиками. Але це базові речі, до яких необхідно мати особисті контакти та щасливу вдачу.
Як художник може визначити, що він готовий до такого рівня? Як підготувати себе до цього?
Мені здається, у кожного свій рівень самоаналізу та самокритики. Деякі художники у пошуках свого власного стилю по десять років не висталяють і нищать свої роботи, а є такі, що вже по закінченню навчання вважають себе готовими до персональної виставки. Головне для художника – щирість у творчості.
Чи є попит на український мистецький продукт у США? Які саме стилі популярні, чи помітні певні тренди?
Виставки українського мистецтва постійно проходять в Українському музеї та Українському інституті в Нью-Йорку, Українському музею модерного мистецтва в Чикаго, а також, за підтримки посольства та громадських організацій – у Вашингтоні та при штаб-квартирі ООН. Українська громада цікавиться та відвідує такі заходи. Але американці мало знають про сучасне українське мистецтво. Домінування якогось певного стилю чи тренди важко визначити. Хоча мені здається, тут є певне тяжіння до абстракції.
Які перешкоди найчастіше виникають при спробі організувати виставку у США для українського художника?
Перший крок – вийти на контакт з галереєю, мати нагоду розповісти про художника та надіслати презентацію. Багато галерей взагалі не приймають на розгляд співпрацю з новими художниками. Тому часто тут і далі працює відомий вислів: «Головне не що ти знаєш, а кого ти знаєш».
Друге питання – це фінансування. Художники не завжди мають бюджет чи спонсорів на траспортування робіт, дорожні витрати тощо…
Чого не вистачає українській творчій еліті на шляху до міжнародного визнання?
Необхідні маштабні проекти в музеях Америки, з потужним висвітленням у засобах масової інформації, участь в арт-ярмарках та виставки в галереях. Для цього знадобиться підтримка на рівні держави, бізнес-еліти та колекціонерів. Потрібно, щоб українці самі почали більше купувати твори українського мистецтва – так, як колись китайці здійняли хвилю популярності китайського мистецтва на світовому рівні.
Як українські художники можуть збільшити свої шанси на успіх за кордоном?
Якомога більше бути тут присутніми: репрезентацією своїх робіт на виставках у галереях, на художніх ярмарках, в арт-проектах у громадському просторі та і власною присутністю також. Художнику буде корисно побачити на власні очі, яке мистецтво представляють у Нью-Йорку, поспілкуватися з колегами, завести знайомства з галеристами, арт-критиками та колекціонерами.
Як держава, суспільство, ЗМІ та самі художники можуть допомогати просувати український мистецький продукт на американський ринок?
Українські ЗМІ повідомляють, що в червні Кабінет міністрів ухвалив рішення про створення «Українського інституту», метою діяльності якого буде популяризація України за кордоном. Цього року планують створити чотири закордонні представництва у європейських столицях, наступного – відкрити офіс у Нью-Йорку. Я думаю, це чудова ініціатива, яка за достатнього фінансування, гарної стратегії та команди допоможе просуванню українського мистецтва в Америці.
