Український гурт «Без Обмежень» може по праву вважатися повнолітнім, адже творить вже 18 років. У неділю, 20 серпня, він виступив на сцені коломийського фестивалю «Drive for life».
Хоча фестиваль відбувається в Коломиї вже втретє, «Без обмежень» підкорював цю сцену перший раз.
Це той випадок, коли пісні зі сенсом і люди до кісток ними проникаються. Коли співаки повністю відкриті до своєї публіки.
Напевно родзинкою концерту став момент, як дівчина у натовпі розплакалася під час пісні «Най би вже весна». Сергій Танчинець – соліст гурту, каже, що ця пісня продиктована війною. Що весну тут можна розуміти як пору року, так і закінчення війни. Співак зістрибнув зі сцени, щоб обійняти прихильницю.
Нам вдалось поспілкуватись з солістом гурту «Без Обмежень». Сергій Танчинець про фестивальний рух в Україні, покутського глядача і сльози.
«Я в 90-х був малим, в 2000-х чомусь не їздив по фестивалях, жив у Мукачеві. А зараз ми часто їздимо і бачимо, що фестивальна культура розвивається. Після революції Гідності люди зрозуміли, що далі так не може бути, треба споживати свій продукт, треба любити, купувати своїх артистів, і на фоні цього всього звісно і фестиваль відчувається себе набагато краще. Зараз їх 100500. Ті, що були топовими, зараз стали гігантськими і в них надзвичайно круті лайн-апи як для української сцени. Є невеличкі фестивалі, які динамічно розвиваються, їхня якість з року в рік збільшується, тому, мені здається, це прекрасно».
«Надзвичайно класно, що організатори фестивалю використали декілька фішок, здебільшого я говорю про аеродром і наявність тут літачків, на яких можна політати і стрибнути з парашутом. Це все біля сцени, тут і автомобілі, перегони. Ми вперше тут, але дивлячись на те, що тут виступають одні з топових українських артистів, мені здається, для публіки це дуже класно. Ми з задоволенням приїдемо, якщо нас запросять ще».
«Інколи буває, плачуть під пісні «Мамині слова», «Най би вже весна» і це дуже вражає. Для мене це та нагорода, яку я ненароком очікую від слухачів, тому що в ці пісні вкладено багато емоцій і вони написані після важких подій в країні, як правило. Там багато суму і хочеться, щоб люди відчули ці переживання. Коли людина дійсно проникається, тоді самостійно течуть сльози. Це той результат, якого ми хотіли. Ми не хочемо, щоб люди плакали, але ми хочемо, щоб люди співчували нашим українським воїнам, їхнім сім’ям після втрати цих людей. Це дуже важливо і кожен з нас повинен про це пам’ятати і робити зі свого боку все, що він може зробити для захисту нашої держави».
Фото: Сергій Курчій
