У Великий піст люди йдуть до сповіді. Хтось робить це з примусу, хтось «за компанію», а хтось готується до каяття відповідально, обдумуючи кожен свій вчинок, думку та слово. Щоб допомогти глибше поставитися до цього вчинку, пропонуємо вам дану підбірку матеріалів.
- Зробити іспит сумління;
- Розкаятися у вчинених гріхах;
- Постановити поправитися;
- Визнати перед священиком усі гріхи, вчинені від часу останньої
доброї сповіді; - Виконати накладену покуту (молитва, вправляння у чесноті, вчинки милосердя, тощо).
Іспит сумління доцільно почати з молитви, тобто духовного єднання з Богом.
Перед тим, як розпочати іспит сумління з пригадування власних гріхів, зверніть увагу на духовний стан, в якому зараз знаходитеся, а саме на своє ставлення до Бога і до ближнього. Проаналізуйте, в який напрямок здебільшого тяготіє Ваша воля у повсякденному житті.
Саме з Вашого ставлення, тт. внутрішнього наміру збудувати особові стосунки любові, триматися на певній відстані чи не мати нічого спільного (тимчасово чи постійно) із Вседержителем, як наслідок, буде проявлятися чеснотливий чи гріховний спосіб життя.
Бог любить і чекає на відповідь любові: чекає на щире навернення Вашого серця, яке полягає насамперед у Вашому особистому бажанні наближатися до Нього, щоб перебувати з Ним. Ласка Святого Духа разом з отим бажанням дає можливість здобуття чеснот і долання набутих моральних злих нахилів й гріховних звичок.
Пам’ятайте, що хоч святих у Небі є багато, Всевишній очікує на Ваше рішення тісної співпраці із Ним для написання Вами власної і неповторної історії святості, яка полягає у віднайденні Вашої стежинки до Любові. Чим швидше це зробите, тим більше радості спізнаєте.
Отож, найпершим дороговказом для іспиту сумління мають бути дві заповіді любові: на них бо «ввесь закон і пророки спираються» (Мт 22,40), інформує Itydoneba.
Люби Господа, Бога твого, всім твоїм серцем, усією твоєю душею і всією думкою твоєю: це найбільша і найперша заповідь. А друга подібна до неї: Люби ближнього твого, як себе самого (Мт. 22, 37-39).
Життя з Господом у любові – це покликання кожного. Це життя починається не з героїчних поступків чи якихось надзвичайних духовних подвигів, а з повсякденної молитви і доброго щоденного виконання обов’язків свого стану:
1) Сімейних: без надужиття терпінням інших членів родини, особливо слабших, а навпаки – із творенням радості і щастя для Ваших найрідніших;
2) Професійних: без зловживань і з любов’ю до тих, кому Ви своєю працею служите.
Дбаючи про власне спасіння, слід пам’ятати, що вірний шлях до здобуття Раю – це постійний шлях в напрямку любові до Бога і до ближнього, а не лише старання про відсутність гріховних вчинків. Іншими словами, жити з Богом – це постійно виходити з егоїзму до життя в любові з Господом і з іншими людьми; це бажати і любити творити щось добре, корисне іншим, а не просто прагнути осягнути нейтральний стан “безгрішної” замкнутості в собі.
Гріх долається Божою ласкою і чеснотою любові. Для доброго духовного поступу рекомендовано мати в уяві наступну схему під час іспиту сумління:
Поданий нижче перелік гріхів і чеснот має за мету допомогти Вам пізнати правду про себе у світлі головних норм життя християнина. На сповіді потрібно визнати лише ті провини, яких Ви допустилися у власному житті.
Головні гріхи й протилежні їм чесноти |
|
| Гріх | Чеснота |
|
Гордість «Гордість – це найнебезпечніша пристрасть і матір усіх гріхів. Саме через гордість сатана відпав від Бога. […] [Горда] особа вивищує себе понад інших людей і ставить себе на місце Бога».
«Горда людина зазвичай не бачить свого гріха; вона самолюбна; їй важко пробачити когось і важко просити пробачення, важко поступитися в суперечці; вона відкидає будь-який авторитет. […] Гордість підступно опановує навіть тих, хто здобувши чесноти, уважає себе, а не Бога, причиною досягнутого». |
Покора «Найдієвішим засобом боротьби з гордістю є вправляння в покорі, яка відкриває людину до Бога та ближнього й робить її здатною прийняти Божу переображуючу та визволяючу силу. […] християнська покора не принижує людину, а дозволяє їй пізнати справжню гідність дитини Божої».
|
|
Нечистота (розпуста) «Суть гріха розпусти полягає в нестримному та невпорядкованому пошуку тілесної насолоди, коли людина керується самолюбством і бажанням догодити собі, часто – ціною своєї гідності та гідності іншої особи. Розпуста призводить до інших гріхів: дошлюбних та позашлюбних статевих зносин, статевого рабства й зведення людини до товару. Ця пристрасть є небезпечною […], бо поневолює людину та руйнує її здатність любити».
«Утікайте від розпусти! Усякий гріх, що його чинить людина, є поза її тілом; а хто чинить розпусту, грішить супроти власного тіла. Хіба ж не знаєте, що ваше тіло – храм Святого Духа, який живе у вас? […] Тож прославляйте Бога у вашому тілі!» (1Кор. 6, 18-20). |
Чистота (ціломудреність) Створена на образ і подобу Божу, людина є покликаною реалізувати план Творця щодо себе в усіх сферах свого життя, включаючи статеву.
Потрібно мати чітке розуміння, що акт статевого єднання без свідомого і добровільного взаємного віддання себе в любові іншому є таким, що не відповідає гідності людини і її покликанню. Це не може бути лише біологічний акт, але глибоко-духовне особове єднання, в якому переживається спільна радість як плід щирої і відданої любові. |
|
Гнів «Гнів є дуже небезпечною пристрастю, бо породжує насильство, вбивства, розбрат, війни».
Гнів – це вороже ставлення до ближнього. Виявляється він як в почуттях, так і у волі. “Не простити ніколи”, “відімстити”, “мстити довго” і т.п. – це приклади рішення волі людини. Як почуття, може бути короткотривалим, раптовим (спалах гніву), а може тривати довго, якщо підкріплюється рішенням волі людини. Гнів може виявлятися, як спалахи люті в агресивних словах, вчинках, в приниженні іншого, нанесенні йому образ, лихослів’ї, а може бути прихованим чи захованим глибоко в серці людини, без особливих зовнішніх проявів, як внутрішня злоба, злопам’ятність (увага: цей вид гніву потрібно також сповідати, бо він є не менш руйнівним з духовної точки зору). Прояви гніву у дії:
|
Лагідність, довготерпеливість Будь-який вид гніву слід намагатися поборювати, сповідаючись і приймаючи Святе Причастя, а також намагаючись зростати у чеснотах терпеливості, стриманості, лагідності і в прощенні. Пам’ятаймо навчання Христа:
«Коли ви прощатимете людям їхні провини, то й Отець ваш небесний простить вам. А коли ви не будете прощати людям, то й Отець ваш небесний не простить вам провин ваших» (Мт 6, 14-15); «Блаженні миротворці, бо вони синами Божими назвуться» (Мт 5,9). У випадку завданої образи чи кривди слід попросити пробачення у скривдженого і намагатися надолужити діяльною любов’ю за завдану кривду. |
|
Заздрість Це духовний стан, в якому людина має відчуття внутрішнього дискомфорту і жалю від усвідомлення якогось добра ближнього. Заздрять багатству, красі, талантові, досягненням, успіхам, духовним чеснотам, соціальному становищу і т.п., і то здебільшого якраз тим людям, яких називають друзями, рідними, колегами по роботі, сусідами, і по відношенню до яких зовні демонструються стосунки щирості, відвертості, приязні.
Заздрість не дозволяє любити ближнього, розвивати з ним щирі взаємини. Цей духовний стан часто-густо приводить людину до підлих, підступних дій, вчинків неочікуваного удару чи зради: знищити, нашкодити, перешкодити, втішатися з біди і нещастя тої людини, якій заздрять. Гріховні прояви:
|
Доброзичливість Любов до ближнього немислима без щирого бажання добра людям й радості з їхніх успіхів і здобутків. В цьому полягає сутність доброзичливості.
Доброзичливість дуже легко втілити в життя, вона не потребує надзвичайних зусиль волі. Простими буденними вчинками можна розбудовувати навколо себе Боже Царство любові, щиро бажаючи добра іншому:
Плекаючи в собі цю чесноту, ми створюємо навколо себе духовну атмосферу радості, добра і приязні.
|
|
Захланність, грошолюбство – це «пристрасть до грошей і матеріальних благ. […] Пристрасть до збагачення, яка опановує особу, робить її рабом грошей; збагачення стає самоціллю і веде до інших гріхів. Така пристрасть породжує оману самодостатності людини в її покладанні лише на матеріальні блага».
|
Щедрість, жертовність Через чесноту жертовності й милостиню людина стає здатною належно управляти своїми матеріальними благами та багатіти в Бога. Катехизм словами св. Йоана Золотоустого закликає: «Нехай у вашому домі зберігається не золото, а те, що дорожче від усіх багатств: милосердя і чоловіколюбність».
|
|
Смуток, нудьга За певних обставин смуток є пагубною для душі пристрастю, з якою необхідно боротися так само, як із будь-яким іншим гріхом, вдаючись і до Тайни Сповіді. Смуток, як гріховну пристрасть, слід розрізняти в наступних випадках:
а) коли ми дуже сильно бажаємо чогось, але не можемо досягнути бажаного. «Це породжує пригніченість, що веде до відчаю та навіть самогубства». б) джерелом гріха може бути також надмірна турбота за своє майбутнє, намагання панувати над своїм життям, «покладаючись лише на себе, а не на Бога». У цих випадках людина втрачає душевну рівновагу та завдає собі душевних терзань. Нудьга є виснаженням та втомою душі. Вона позбавляє надії. «Святі Отці називали нудьгу “бісом полуденним”, який гасить наснагу до духовного розвитку людини. Нудьга породжує відчуття спустошення, відрази, порожнечі життя, зневіри у власному спасінні; нудьга призводить до психічного та фізичного виснаження людини. Людина піддається лінивству, стає знеохоченою та нездатною до духовної боротьби». |
Радість у Святому Дусі, бадьорість духa Дух-Утішитель є джерелом чесноти християнської радості, яка визволяє від пристрасті смутку. Він дарує людині радість досвіду близькості Бога. Апостол Павло закликає: «Радуйтеся завжди у Господі; знову кажу: Радуйтеся! […] Хай ваша доброзичливість буде всім людям відома. Господь близько! Ні про що не журіться, але в усьому появляйте Богові ваші прохання молитвою і благанням з подякою» (Флп. 4,4-6).
«Чеснота бадьорості духа […] дає людині можливість відновляти свої духовні сили й надалі вести духовну боротьбу з допомогою Божої благодаті». |
|
Непоміркованість (у їжі і алкоголі)
|
Поміркованість
|
|
Лінивство
|
Працьовитість
|
|
Марнославство «Марнославство – це пристрасть до земної, людської слави та всіляких почестей. Корінь марнославства – в залежності людини від думки про неї інших людей. Виявами марнославства є нетерпимість до критики, небажання визнати свої помилки, постійне бажання похвали від інших людей. Марнославство виявляється як у вихвалянні своїми матеріальними здобутками, розумовими здібностями чи талантами, так і в хизуванні своїми духовними досягненнями».
|
Смиренномудрість «Чеснота смиренномудрості робить людину здатною сприйняти ту славу, якою прославляє її Господь Бог, а не людина. Коли людина смиренно приймає себе такою, якою вона є в Божих очах, вона стає справді мудрою. Смиренномудра людина приймає все те, що Бог їй посилає, і все робить на славу Божу».
|
Десять заповідей |
|
Нехай не буде в тебе інших богів крім мене |
|
|
Гріхи проти заповіді:
Гріхи проти віри в Бога:
Гріхи проти надії на Бога:
Гріхи проти любові до Бога:
|
Чеснотливий спосіб життя:
Прийняти Бога за свого Господа, Спасителя і Батька;
Вірити Йому, довіряти Йому, всеціло довіритися Йому у наслідуванні заповідей і науки; Надіятися на Бога у всіх життєвих справах, покласти свою надію в Ньому; Єднатися з Ним у молитві, Святих Тайнах і в діях любові й добра; У своїх рішеннях вчитися ставити думку Бога на перше місце; Господа слід любити більше від власних прагнень, більше від будь-якої дорогої нам речі і навіть любов до близьких нашому серцю осіб має бути підпорядкованою любові Бога. Бог полюбив нас першим. Наше покликання – повірити Йому і відповісти любов’ю на Любов. |
Не взивай імені Господа марно |
|
|
Гріхи проти заповіді:
|
Чеснотливий спосіб життя:
Шанувати ім’я Господа.
|
Пам’ятай день святий святкувати |
|
|
Гріхи проти заповіді:
Важка праця у ці дні є дозволеною у випадку необхідності (н-д, якщо цього вимагає професійна діяльність чи виникнення непередбачуваної невідкладної потреби, а також коли обставини життя не дозволяють не працювати).
«Родинна чи важлива суспільна необхідність є слушним оправданням невиконання заповіді недільного відпочинку. Вірні мають пильнувати, щоб ці слушні причини не довели до звичок, шкідливих для релігії, родинного життя і здоров’я». «Коли звички (спорт, розваги та ін.) і суспільні обов’язки (громадські служби і т.п.) вимагають від декого працювати в неділю, то кожен несе відповідальність за забезпечення собі достатнього часу для відпочинку». |
Чеснотливий спосіб життя:
Наслідуючи свого Творця, людина має «шість днів для роботи, але сьомий день – на цілковитий спочинок, присвячений Господові» (Вих. 31,15).
«Церковна заповідь […] конкретно уточнює […]: “У неділю та в інші встановлені святкові дні вірні зобов’язані брати участь у Службі Божій”». «Християни ще освячують неділю, віддаючи своїй родині і своїм близьким час і турботи, які їм важко вділити в інші дні тижня. Неділя є часом застанови […] освіти і роздумувань, які сприяють зростанню внутрішнього і християнського життя». |
Шануй батька й матір твоїх, щоб тобі було добре і щоб ти довго прожив на землі |
|
|
Гріхи проти заповіді:
Не можна зловживати терпінням іншого члена сім’ї, накладаючи на нього постійний хрест приниження, відсутності любові чи відсутності належного виконання обов’язків свого стану: чоловіка/дружини; батька/матері.
Школярам не можна занедбувати свій обов’язок старанно навчатися і непослухом чи непошаною завдавати болю своїм батькам, родичам, вчителям, священикові. Гріхи дітей стосовно батьків:
Гріхи занедбання чи невиконання батьківських обов’язків:
Гріхи подругів у ставленні один до одного:
|
Чеснотливий спосіб життя:
Збудувати справжню любов в сім’ї неможливо без глибокої шани: чи то в стосунках між поколіннями в родині, чи у відносинах між самими подругами. Шана іншого є тим необхідним фундаментом, на якому в часі нелегких чи критичних періодів життя має здатність вистояти неушкодженою єдність і гармонійність родинної спільноти. Шанувати особу – це не лише ставитися до неї ввічливо і з повагою, але й дбати про її добро.
Шана людської особи, – від старого до малого, – належать їй із самого факту, що вона є людиною. Крім взаємної шани дуже настійливо рекомендується дбати про збудування в родині стосунків ввічливого ставлення один до одного, атмосфери спокою, тепла, лагідності і ніжності. Не слід бути ощадливим в цих речах, а виявляти їх щедро: “хто щедро сіє – щедро жатиме”. Крім того, всі члени родини мають розуміти, що є нелегко шанувати того, хто спричинює нам часто кривду, біль і страждання чи то словесними образами, чи невідповідною поведінкою. У цьому випадку шана набуває особливої цінності, стає геройською чеснотою, яку, особливо за таких обставин, необхідно плекати, аби нейтралізувати ширення в сім’ї зла і дати іншому нагоду до навернення і покаяння. |
Не вбивай |
|
|
Гріхи проти заповіді:
«Причиною згіршення стають ті, що видають закони або встановлюють соціальні структури, які ведуть до розкладу моралі і розкладу релігійного життя або до “суспільних умов, які, безпосередньо чи посередньо, роблять важким або практично неможливим християнське життя, згідне із заповідями Найвищого Законодавця”. Це ж стосується і керівників підприємств, що встановлюють правила, які заохочують до обману […], а також тих, які, маніпулюючи громадською думкою, відвертають її від моральних цінностей».
|
Чеснотливий спосіб життя:
Шанувати і дбати про людське життя від моменту зачаття до його природної смерті.
«Пошана до людського життя та до його зростання вимагають миру. Мир – це не тільки відсутність війни, він не обмежується забезпеченням рівноваги сил супротивників. Миру на землі не можна досягти без захисту добра людей […], пошани до гідності людини і народів, постійної підтримки братерства. Він є “спокоєм порядку”. Він є справою справедливості і плодом любові». «Законний самозахист може бути не лише правом, а й вагомим обов’язком того, хто відповідальний за життя інших. Захист загального добра вимагає, щоб протизаконний агресор знаходився поза можливістю шкодити». |
Не чини перелюбу |
|
|
Гріхи проти заповіді: «Ви чули, що було сказано: “Не чини перелюбу”. А я кажу вам, що кожний, хто дивиться на жінку з пожаданням, той уже вчинив перелюб з нею у своєму серці» (Мт 5, 27-28).
Гріх перелюбу починається там, де є нехтування особою чеснот чистоти і вірності. Якщо людина сформувала у собі, як непорушний принцип життя, бажання жити у чистоті, бути вірною і зростати в любові до власного чоловіка/дружини, то всі зовнішні спокуси до гріха будуть розбиватися об цей принцип, як об скелю морські хвилі.
«Дитина не є чимось належним, дитина – це Божий дар. Дитину не можна вважати предметом власності, до чого вело б визнання так званого “права на дитину”. У цій ділянці лише дитина має справжні права: право “бути плодом специфічного акту подружньої любові своїх батьків і право бути поважаною як особа від хвилини свого зачаття”». |
Чеснотливий спосіб життя:
«Бог є любов. Він переживає в Собі таїнство єднання і любові. Створивши людство чоловіком і жінкою на Свій образ […], Бог виписав на ньому його покликання, а отже, здатність і належну відповідальність любові і єднання».
Любити – це найвище покликання людини. Любити – це найголовніший обов’язок людини. Любити – це величезна відповідальність. Слід зазначити, що світське поняття “любити” нерідко включає гріховні значення цілком протилежні християнській чесноті любові. Для того, щоб зростати у християнській любові, слід виховувати і плекати у собі чесноти чистоти, Катехизм навчає, що статевий акт «здійснюється правдиво людським способом тільки тоді, коли становить невіддільну частину любові, якою чоловік і жінка цілковито себе зв’язують, аж до смерті». |
Не кради |
|
|
Гріхи проти заповіді:
Для довершення покаяння вимагається вкрадене повернути власникові (можна в таємний спосіб). Якщо це неможливо, то його слід віддати як засіб для благодійних цілей. |
Чеснотливий спосіб життя:
«Користуватися земними благами й плодами людської праці у справедливості і любові».
Вгамовувати прив’язання до матеріальних благ чеснотою поміркованості; Чеснотою справедливості дати ближньому те, що йому належить; Бути солідарними з нуждами потребуючих; ділитися тими багатствами, – чи то матеріальними, чи духовними, – які посідаємо і якими щедро обдарував Господь. Іншими словами, слід практикувати «справедливість і милосердя в управлінні земними благами й плодами земної праці». Виконувати обов’язки своєї професійної діяльності сумлінно і якісно. |
Не свідчи неправдиво на ближнього твого |
|
|
Гріхи проти заповіді:
Зло і підступність наклепу полягає в тому, що в окремих випадках він призводить до драматичних наслідків, суттєво впливаючи або навіть змінюючи життя чи надзвичайно важливі для постраждалої особи речі. Класичними прикладами тут є розбиття сім’ї чи створення перешкоди для укладення шлюбу; втрата посади чи звільнення з роботи і т.п.
Ці вчинки мають здатність утверджувати іншого у його злих вчинках або у фальшивості його поведінки. Це стає фундаментом виникнення соціальних пороків чи тяжких гріхів.
«Будь-яка провина, вчинена проти справедливості і правди, зобов’язує до відшкодування. […] Це відшкодування, моральне чи іноді матеріальне, повинно бути пропорційним до завданої шкоди». |
Чеснотливий спосіб життя:
Дбати про славу і добре ім’я ближнього. Говорити лише правду (або мовчати).
«Правдомовність дотримується золотої середини між тим, що повинно бути висловлене, і таємницею, яку треба зберегти: вона передбачає чесність і розсудливість». «Особи, які обіймають відповідальні посади в органах преси, уже силою свого фаху зобов’язані, поширюючи інформацію, служити правді й не ображати любові. Вони повинні однаково старатися шанувати природу фактів та межі критичних суджень про людей. Вони мають уникати наклепів». |
Не пожадай жінки ближнього твого |
|
|
Гріхи проти заповіді: «Ви чули, що було сказано: “Не чини перелюбу”. А я кажу вам, що кожний, хто дивиться на жінку з пожаданням, той уже вчинив перелюб з нею у своєму серці» (Мт 5, 27-28).
|
Чеснотливий спосіб життя:
Дбати про чистоту свого серця, пильнуючи і відкидаючи всі бажання, помисли і думки, які суперечать християнському баченню любові.
|
Не пожадай власності ближнього твого |
|
|
Гріхи проти заповіді:
Ось деякі приклади невпорядкованих гріховних бажань, наведені в катехизмі: |
Чеснотливий спосіб життя:
Щиро зичити добробуту (матеріального і будь-яких інших гараздів) всім людям, зокрема, родичам, сусідам, колегам по роботі, друзям.
Радіти успіхами ближніх. |
Чужі гріхи |
|
|
Людина не раз стає співучасницею гріховного зла інших осіб. Важливо уважно проаналізувати поданий нижче перелік так званих “чужих” гріхів, бо, – як батьки, керівники, вчителі, наставники, підлеглі, – люди нерідко, у більшій чи меншій мірі, приймають участь у вчиненні гріховних дій іншими й ширенні зла у суспільстві. Ось деякі “класичні” найбільш поширені випадки, коли це відбувається:
|
|
Гріхи, що кличуть про помсту до неба |
|
|
|
Гріхи занедбання |
|
|
Накінець, роблячи іспит сумління, є важливо пам’ятати, що грішити проти любові до Бога і до ближнього можна також і опущенням вчинків, дій чи обов’язків, виконання яких вимагала певна життєва ситуація. Це так звані гріхи занедбання. У житті родини чи у професійній діяльності ці провини проти любові і відповідальності нерідко стають причиною доволі серйозних або навіть трагічних наслідків.
|
|
