Напевне кожен другий представник франківської молоді чув рядки “У час як над містом сонце сідає, чорніє над озером парковий міст, на прогулянку звично щодня виповзає Коля Петрович – Екзгібіціоніст”. Автором цього вірша є широковідомий у вузьких колах Михайло Гасюк – він же Мишко.
Автор таких хітів, як “Чувак” або “Прийди”, не зважаючи на свою популярність, в житті є звичайним та досить скромним хлопцем.
Михайло навчається в Прикарпатському національному університеті ім. Василя Стефаника на фізико-математичному факультеті. Свій творчий шлях під псевдо “Мишко” хлопець розпочав у 2012 році, на творчому вечорі в Івано-Франківському університеті права ім.Короля Данила.
Журналісти “Франківчан” поспілкувались із Мишком:
Нещодавно ти виступав на літературному вечорі: як тобі враження? Часто береш участь в таких заходах?
Насправді, цей захід для мене має символічне значення. У 2012 проводився перший подібний вечір в ІФУП і я вперше там виступив на сцені під псевдо «Мишко». Тобто катапультував я свою публічну творчість звідси. Тепер брак часу не дозволяє часто виступати на подібних заходах, але ЦЕЙ творчий вечір – то святе.
Під час твого виступу організатор «Літературного вечору» Яна Ляхович попросила тебе вчетверте виступити перед публікою, цим самим порушивши регламент. Часто для тебе роблять виключення з правил?
Яна – моя хороша подруга, а іноді й «продюсер на півставки». А взагалі я двома руками за дотримання правил. Вони змушують розумних людей думати, хоча б про те, як їх обійти, а дурних тримають на їхньому місці.
Ти випустив вже кілька хітів, не задумуєшся про альбом?
Альбоми роблять, щоб продавати музику і зваблювати дівчат. Я не настільки оптимістичний щодо обох варіантів. Моя аудиторія – не ті, хто не знають, як цю музику безкоштовно завантажити і не ті, хто за фразу «Мала, я записав альбом» будуть автоматично приймати горизонтальне положення. Хіба, якщо хтось профінансує студію – то чому б і ні? А взагалі є ще один момент: я люблю виступати з новим матеріалом, який ще досі ніхто не чув. Люблю спостерігати, як люди мружать очі, щоб вслухатись в текст. В цьому я ловлю певний кайф для мого й так роздутого его. Якщо буде презентований альбом – я втрачу можливість отримувати це задоволення на довгий час.
Чому ти почав цікавитись музикою? Хто тебе на це надихнув? Які плани на творче майбутнє?
Люблю і все. Багато молоді любить музику, це майже стереотип. Просто є в мене така звичка – спробувати зробити (зімітувати) щось, що мені сподобалось. Якщо сподобається страва – я спробую її приготувати, сподобається мені якийсь арт – то я й олівчиком по блокноту почну шкрябати. І завжди, як дилетант. А з музикою вийшло інакше. Спершу почав вірші писати, а потім вже й гітару так-сяк розучив. А на майбутнє не планую, зараз теперішнє незрозуміле – я за ним не встигаю. Вдається лише переходити з одного стану шоку від того, що відбувається, в наступний. Хоча і тут є якийсь кайф.
Розкажи про пісню «Чувак». Про кого саме йдеться? І взагалі, яка, власне, історія її створення?
То таємниця. Імен із зрозумілих причин не називатиму. Скажу лише, що в пісні все гіперболізовано, і, насправді, не все так погано. А саму пісню не люблю. Написав по приколу і виступив з нею раз чи двічі. Потім розчарувався в людях, які мені казали, що «це шедевр» і щоразу, коли чую з залу прохання її зіграти, дивуюсь, що ж там знаходять «такого». Іноді навіть образливо, коли граєш чуттєву пісню, в яку вклав душу і час, котру «вилизав», котру не так легко наважитись заспівати, бо вона “ох яка особиста”, а потім, за кулісами чуєш: «а чьо це ти «чувака» не співав?». Таке-то… але все одно приємно, що комусь подобається те, що я роблю.
Пам’ятаю, ти виступав перед франківцями в перші дні Євромайдану. Які враження в тебе залишились від того періоду? Розкажи якусь історію, яка з того часу тобі запам’яталась найбільше.
Найбільше пам’ятаю, що мерзли пальці і я не попадав по струнах. А взагалі було дивно там виступати. Люди стоять за високі ідеї і переконання, за гідність і за все, за що треба стояти, а я їм зі сцени співаю свої побутові комедії, які аж ніяк не в’язалися з ідеалами майдану – просто іншого я й не вмію грати (Сміється). А потім я побачив, що на київському майдані таке теж практикують, то й заспокоївся. А взагалі, то був період невдалий для творчості: “як гармати гудуть, то музи мовчать”.
Ти по освіті фізик, часто відвідуєш олімпіади. Чи не заважає це твоїй творчості і як тобі вдається поєднувати два амплуа?
Фізика – це теж мистецтво. Просто наука намагається розповісти про щось нове старими шляхами, а мистецтво – розжовує старе, проте новими. Ніколи не вважав свою творчість і спеціальність протилежними полюсами – то просто два сусідніх слони, на яких тримається моя земля. Як фізик це вам кажу.
Як батьки ставляться до твоєї творчості?
З ними мені пощастило. Вони – це моя перша і єдина цензурна інстанція. Якщо батько чи мати поставили табу на пісню – я її не виконую, якщо сказали, що пісня одна з моїх кращих – я біжу на студію і записую її.
Що в житті для тебе є найціннішим?
Так от якби я знав… тимчасові цінності, які я вважаю життєвими, міняються швидше в моїй голові, ніж шкарпетки на ногах. Я б міг відповісти щось, що хочеться зараз почути (порядність, чесність, сім’я і т.д…), або те, що від мене хтось чекає почути (без прикладів), але я не буду.
Незабаром в Путіна буде день народження, і наші артисти записали йому свої «найкращі» побажання на відео. Щоб ти хотів додати від себе?
Побажав би теплих тульських в’язаних шарфів і шкарпеток. Аби не змерз зимою в магаданських тюрмах.
{gallery}misha{/gallery}
{youtube}gMCBCLp1ANU{/youtube}
{youtube}jalwl8V2Qo0{/youtube}
