В Україні дві третини всіх дітей, які помирають у віці від 0 до 18 потребують паліативної допомоги. Це якісне життя тих, хто проживає останні дні та щоденна підтримка невиліковно хворих. Допомога дуже різноманітна – це медичний супровід, який зазичай проводять у стаціонарах, щоправда більше користі могли б принести виїзні паліативні бригади.
Це постійна реабілітація — змінити хворобу неможливо, треба навчитися з певним діагнозом якісно жити. Це соціалізація у суспільстві. Та ще один, надто важливий фактор — респіс — психологічна та фізична допомога родичам невиліковно хворих дітей.
П’ять років тому на Прикарпатті створили перший в Україні дитячий хоспіс. В області працює виїзна служба паліативної допомоги. Попри велику потребу, такий досвід перейняли одиниці міст, передають «Вікна» з посиланням на «Факти. ICTV».
П’ять років тому на Прикарпатті створили перший та чи не єдиний в Україні дитячий хоспіс. Жодних асоціацій з лікарнею — тут домашня атмосфера. Зранку процедури: парафін, фізкультура, масаж, потім логопед, розвиваючі ігри чи просто відпочинок. Тут діти різного віку: від кількох місяців — до повноліття. Мають вроджені вади, тяжкі неврологічні хвороби. Щоправда, онкохворих немає — це центр допомоги невиліковно хворим.
Такі діти потребують супроводу та опіки упродовж усього життя. Ще більшої допомоги потребують їхні родичі — вони живуть в постійному стресі. І це також важлива частина паліативного руху.
Виразки до кісток. Такі рани мала бабуся Марія Петрищак з Івано-Франківська. Хворі ноги старенькій лікують четвертий місяць. Їй 84. Чоловік помер, дітей не було. Вона майже не ходить. Такі, як бабуся Марія, — клієнти виїзної служби паліативної допомоги. Зазвичай — це невиліковно хворі та при смерті
Вгамувати біль та навчитися з ним жити. Сім’ї, які потребують паліативної допомоги, закриті для сторонніх. Їх такі бригади рятують. Це не лише необхідна щоденна медична допомога, це цілодобова консультація телефоном та огляд спеціалістів. Є окрема педіатрична бригада. Єдина машина на Франківськ, довколишні райони та область — це не найбільша проблема, яка існує а паліативі.
Якщо у Франківську та кількох містах паліатив, особливо дитячий, розвивають, в Україні загалом такий рух ледь жевріє. Досі немає хоспісних відділень. А про виїзні бригади, які би полегшували догляд за тими, кому залишилися лічені дні, лише мріють.
