Дух часу.
Історія невблаганно , раз за разом доносить до нас одну просту очевидну істину – кров політичних протестів не змивається з її сторінок .
Особливо тоді , коли існують глобальні інформаційні мережі і помилки влади не можна замкнути в підвалах державних архівів.
Пробачити і забути можуть багато чого: дурні рішення , надмірну жадібність і фанатичне бажання самоствердження.
Пробачити не можуть кров , пробачити не можуть цинічне і невиправдане застосування сили . Якби 30 листопада 2013 вночі не побили студентів , то ніяких жертв Майдану зараз би не було.
Не варто писати багато про те , що влада остаточно перетворилася на джерело небезпеки (принаймні , уявної ) для всіх , хто активно підтримує антиурядові демонстрації. Просто це варто враховувати для того , щоб зрозуміти логіку розвитку подій.
На шляху дорослішання і зародження реального громадянського суспільства , яке готове відстоювати свої права будь-якими можливими способами (у тому числі силовими ), дії влади і політичної опозиції в Україні виглядають неадекватно.
Контрольований медійний простір , тепличні умови для прийняття рішень і популістських прокламацій – ось та реальність , до якої звикли і функціонери влади , і їх потенційні наступники .
В Україні настав етап політичної « льодовикового періоду» і всі, хто продовжить своє існування в колишньому форматі , вимруть , так само як колись вимерли динозаври. Поки створюється відчуття , що до групи « динозаврів» потраплять практично всі лідери вітчизняних політичних сил , адже відповідальність за події і за жертви несуть всі політичні сили в Україні .
Фатальні помилки влади під час Майдану
1 . Принцип несприйнятливості . Віктор Янукович протягом двох місяців « Евромайдана » всім своїм виглядом намагався показати те , що він знаходиться над конфліктної ситуацією . Апогеєм цієї демонстрації царського статусу було створення « робочої групи» , яка повинна була вести переговори з опозицією з приводу закінчення збройного протистояння. Проте все стратегічне мислення команди Президента зводиться до того , щоб ні на крок не відступати від своїх позицій.
2 . Криміналізація України . Прийняття законів, що посилюють відповідальність за різні форми громадянського протесту (у тому числі і веб -протест ) , було несвоєчасним кроком , який лише погіршив і без того конфліктну ситуацію.
3 . Виборчі розправи з учасниками мітингів. Всі ці групи спортивних молодих хлопців з характерною культурою поведінки , яких в 90 -х називали рекетирами , а зараз « тітушками» , всі цим загони спецпідрозділів були залучені лише для того , щоб залякати протестувальників.
Одна, на силу завжди знаходиться інша сила . Люди , які безперервно перебувають у стані силового підпорядкування рано чи пізно не витримують тиску. Це може привести до плачевних наслідків. У першу чергу , від цього страждає сама влада.
Фатальні помилки опозиції
1 . Відсутність видимих результатів « Евромайдана ». Мітингувальники втомилися від нескінченних прокламацій в дусі «останнього китайського попередження » , тому загальна атмосфера на Майдані 19 січня дозволила розпочати відкритий силовий конфлікт між представниками правоохоронних органів та учасниками протестних акцій .
У лідерів опозиції протягом двох місяців був величезний ресурс суспільної довіри , фактично річний багатотисячний мітинг , який вони не змогли конвертувати в ухвалення конкретних рішень , для зміни позиції влади.
2 . Перетворення « Евромайдана » в подіум для майбутніх кандидатів у президенти і технічних кандидатів рівня столичної міської ради. Занадто довго « Евомайдан » виконував функцію рекламного майданчика для потенційних кандидатів у президенти. Це внесло велику частку абсурду у все, що відбувалося на головній площі країни.
3 . Ще однією великою помилкою опозиції було її початкове негативне ставлення до агресивної поведінки протестуючих. Був один ефективний спосіб попередження прямого збройного протистояння, яким опозиція не скористалась – це безпосереднє керівництво всіма силовими акціями.
Первісна установка полягала в тому , щоб відхреститься від будь-яких конфліктів і залишатися в режимі «мирного протесту » стільки , скільки вийде. Однак цей підхід був помилкою , яка дала владі зайвих 6-8 тижнів на підготовку до системного опору.
Суть нового формату політики
Підсумовуючи всі помилки влади і опозиції , а також з огляду на події останніх тижнів , можна вивести деякі риси нового формату політики , який тепер стане усвідомлюваною реальністю для всіх учасників політичного процесу в Україні (принаймні , в це хочеться вірити) .
Агресія – допустимий засіб громадянських протестів . Відтепер і навіки віків у пам’яті цивільних активістів віддрукуються сцени силового протистояння , які будуть тепер вважатися не запобіжнимї заходом , а , скоріш за все , цілком допустимою нормою.
Лідери громадянських акцій протесту в недалекому майбутньому – це не політики «театру » , а політики «вулиці» (попит на образ « полководця » зараз значно більший, ніж на образ «миротворця»).
Рішення патових кризових ситуацій будуть знаходиться не в площині закритих кабінетних переговорів, а в площині публічних дебатів з відповідними заявами. З цим пунктом навіть зараз існують проблеми .
Однак, незважаючи на обіцянки лідерів опозиції в тому, що будь-які переговори з владою будуть проходити відкрито (із залученням преси), всі можливі консультації та обмін пропозиціями, все ж таки, відбуваються в кулуарах.
Враховуючи все це , можна прийти до наступного висновку: для затвердження нового формату політики необхідно провести «повне перезавантаження влади». Як наслідок,слідом за президентською виборчою компанією необхідно, в ближчому часі, проводити перевибори всіх рівнів рад та голів міст.
