Кожна жінка мріє про здорове немовля, але буває, що мрія розбивається вщент, бо дитина народжується недоношена або ж з важкими патологіями.
Як показують опитування, пологи для українських жінок – це складне випробування, про яке більшість з них воліють не згадувати. Народжувати в Україні жінкам страшно. Причин багато, основна з них–поганий матеріально-технічний стан перинатальних центрів, мізерне фінансування, совкове обслуговування породіль, порушення прав жінок під час пологів, хабарництво.
Та ще півбіди, коли немовля здорове.От що робити жінкам, в яких народжуються хворі чи недоношені діти й на їх лікування і виходжування потрібні інколи десятки, а то й сотні тисяч гривень?
За даними ГО«Асоціація батьків передчасно народжених дітей «Ранні пташки», минулого року в Україні народилось близько 20 тисяч недоношених дітей (17734, за даними МОЗ). Серед усіх передчасно народжених дітей в Україні щороку близько 3 тисяч народжується глибоко недоношеними (вагою від 500 г до 1 кг), ще близько 4 тисяч – із вагою від 1 до 1,5 кг, решта – від 1,5 до 2 кг. За словами медиків, чим менша вага дитини, тим більше в неї проблем – з легенями, кишківником тощо.
За інформацією головного спеціаліста з акушерства та гінекології департаменту охорони здоров’я ІФ ОДА Володимира Дзьомбака, вІвано-Франківському обласному перинатальному центрі за 2018 рік відбулося 12 659 пологів, народилася 12 821 дитина, з них недоношених – 404 дитини (3,2% від народжених), 261 пологи відбулися безпосередньо в ОПЦ, 31 – в міському клінічному перинатальному центрі. Із них у 15 жінок діагностували вади плода – вроджені патології серця, ці немовлята в подальшому були прооперовані у столиці. Ще 12-13 діток оперували у нашій дитячій лікарні місцеві хірурги.
Виживання
Як рятують недоношених діток на Прикарпатті і чи є шанси вижити «раннім пташкам»? На території Івано-Франківська розташовані два перинатальні центри: обласний і міський. Важкі пологи в основному у компетенції обласного перинатального центру, адже це медичний заклад третього рівня (спеціалізований), тож є умови і фахівці, які можуть надати відповідну медичну допомогу.
Аби зрозуміти стан і реально оцінити можливості обласного перинатального центру, наведемо кілька цифр. На його утримання, за інформацією Івано-Франківського обласного департаменту охорони здоров’я, у 2018 році із загального фонду профінансовано 38 673,5 тис.грн. Основні статті витрат: заробітна плата –32 393,5 тис. грн, медикаменти – 899,2 тис. грн, харчування – 590,0 тис. грн, енергоносії – 4 143 тис.грн.
Фактично це все кошти із державного бюджету, з обласного виділено всього 198 тис. грн. Виходячи з цих показників, варто розуміти, що хоч суми великі, при такому забезпеченні це виживання медичного закладу, а не його повноцінне утримання та розвиток. Убоге харчування за 20 грн, про яке так часто згадують породіллі, кілька гривень на медикаменти і мізерні зарплати медиків, яких загалом працює в обласному перинатальномуцентрі 428 осіб, що, зрештою, провокує до хабарництва.
Убоге харчування за 20 грн, кілька гривень на медикаменти і мізерні зарплати медиків зрештою, провокує до хабарництва
Є й позитив. Зокрема, обласний перинатальний центр реалізував україно-швейцарську програму «Здоров’я матері та дитини», що впроваджена за підтримки Швейцарського інституту охорони здоров’я і базувалася на міжнародному підході до безпечної вагітності та пологів. Завдяки їй придбано і встановлено апарати штучної вентиляції легень для новонароджених і немовлят, інкубатори, реанімаційні столики, портативні рентгенапарати, відкрито симуляційний тренінговий центр для навчання медичних спеціалістів за найсучаснішими методиками. Обласний перинатальний центр успішно співпрацює з міжнародними донорами. Так, у 2018 році залучено допомогу для недоношених дітей від австрійських медиків.
Щодо фінансування, то найбільш вагому підтримку обласний перинатальний центр минулого року отримав завдяки реалізації окремих регіональних та державних цільових програм:
-«Репродуктивне здоров’я населення Івано-Франківської області»– закуплено апарат штучної вентиляції легенів Blizar– 319 700грн, напівавтоматичний аналізатор – 140 000,0 грн, пристрій неонатальний для фототерапії – 39 070,0 грн.
-«Здоров’я населення Прикарпаття 2013-2020»– закуплено гемотран, окситоцин, реместип, куросурф, пейону, хімреактиви, медичні матеріали, проведено цитологічні дослідження, закуплено розхідні матеріали для надання допомоги вагітним жінкам та новонародженим загалом на 2 млн грн.
Та все ж таки виникає логічне запитання,чому так мало коштів на обласний перинатальний центр виділяють із обласного бюджету, зокрема на покращення умов перебування жінок і їхніх діток. Хоча мова не лише про фінанси. Будівля ІФ ОПЦ перебуває на балансі Івано-Франківська, фактично область орендує її в міста. Враховуючи процеси децентралізації та активної медичної реформи, міський клінічний перинатальний центр у майбутньому може мати амбіції до розширення. Інвестувати кошти з обласного бюджету в будівлю, яка в оренді, певною мірою нераціонально.
Однак, як зазначає директор департаменту охорони здоров’я Івано-Франківської облдержадміністрації МиколаСтовбан, вихід є: «У місті вже роками зводиться новий перинатальний центр біля Івано-Франківської обласної лікарні. Саме його варто добудовувати. Приблизна вартість проекту, враховуючи ремонт та обладнання, 270 мільйонівгривень».
Івано-Франківська ОДА та й самі представники департаменту охорони здоров’я області, неодноразово зверталися до центральної влади за підтримкою. Наразі питання не зрушило з місця.
Від мрій до розчарувань
Та поки чиновники і політики поглинуті бюрократією і не можуть вирішити, куди інвестувати кошти, кожного дня народжуються діти, щоденно хтось з них бореться за життя. На що може розраховувати породілля, коли раптом її немовля опиниться у біді?
Про це вдалося поспілкуватися з Анною, яка певний час працювала у відділенні інтенсивної терапії недоношених новонароджених Івано-Франківського обласного перинатального центру.
15 років тому Анна (ім’я на її прохання змінене) стояла біля вікна пологового, за яким лежали маленькі новонароджені діти. Серед них – її братик: у мами були важкі пологи. Тоді дівчина просто мріяла, аби він був живий, спостерігала за медиками і захоплювалася тим, як медсестри, санітарки, акушерки, лікарі-неонатологи діяли як одна команда, гуртом рятували маленького.Вони його вберегли, хлопченя усміхнулося, личко стало рожеве –і мрія Анни здійснилася. Пізніше вона мала уже іншу мрію – стати неонатологом, рятувати життя дітей.
«Я дуже усе ідеалізувала, думала, що там світлі палати, медичний персонал, який піклується про дітей, який поважає себе. Я чекала якоїсь ввічливості, віддачі, хотіла бачити людей, які люблять свою роботу, – розпочинає розповідь жінка. –На жаль, того не сталося, бо спершу я налякалася, а потім дуже розчарувалася».
Вона визнає, що є медики, які сумлінно виконують свої професійні обов’язки. Є й ті, хто лише набуваєпершого досвіду. А є медпрацівники, які сприймають цю роботу, як таку собіперевальну базу, бо їм не вдалося потрапити у престижніше місце, тожприлаштувалисяу пологовий. Вони чекають, аби відпрацювати рік чи два, а потім часто їдуть за кордон.
Лікарям важко працювати в умовах, коли бракує обладнання чи воно старе і часто виходить з ладу
«На мою суб’єктивну думку, такі люди там не можуть працювати, – зазначає Анна. – Заклад, який ставить собі за ціль рятувати життя дітей, не може брати на роботу медсестер без досвіду. А ще мене дуже здивувало те, що деякі працюють 24 години, хоча згідно з нормами це заборонено.Добув реанімації в такому режимі працювати неможливо. Людина не може тримати увагу 24 години, не відходячи з палати, якщо медсестра одна і п’ять дітей лежить у кувезі, а потрібно слідкувати за кожним».
Порушення медичних протоколів
Анна розповідає випадок, який її дуже вразив. Знайома головного лікаря народжувала двійню на 18-му тижні. Відповідно до медичних протоколів реанімаційні заходи можна починати з 22-го тижня. Тоді вже більш-менш сформовані органи, але, оскільки це знайома головного лікаря, дітей все одно рятували. «Хоча це нерозумно, бо ці діти не живуть і є медичні протоколи, які це регулюють, і не тільки українські, це світова практика. Дитина, яка народжується на 16-18-му тижні, просто не може жити, це фізіологічно обумовлено», – підкреслює жінка.
Діти померли. Це стрес для мами, незрозуміла статистика і загадка, як цей випадок провели у медичній документації. На думку Анни, медик має дотримуватися медичних протоколів. Бо дитина має право народитися і має право померти. І їй потрібно надати паліативну допомогу, щоб вона не відчувала болю і була біля мами, а не в реанімації.
Крім того, лікарям важко працювати в умовах, коли бракує обладнання чи воно старе і часто виходить з ладу. А дітей з патологіями народжується досить багато.
Не витримала системи
У нашій країні виходжування недоношених дітей переважно залежить від батьків. Якщо у них є можливість платити і купувати ліки, то вони можуть врятувати життя своєї дитини. Якщо ж у батьків нема такої змоги, а у дитини не вистачає внутрішніх резервів,аби боротися за своє життя, то вона помирає.
Анна каже, що пішла з перинатального не тому, що їй не подобається робота, а тому, що не витримала системи:
«Психологічно було важко. Я хотіла більше приділяти уваги дітям, вникати в ту патологію і докласти всіх зусиль,аби врятувати немовля. У таких умовах неможливо це зробити. Але там є совісні лікарі, які роблять чесно свою роботу, їх досить багато, вони хочуть змін і потребують підтримки».
До речі, історій про неврятованих дітей Анна знає багато, але озвучувати не хоче. Вона підкреслює, що лікарі не живуть на зарплату і навіть не соромляться вимагати грошей.Часто буває таке, що медики обговорюють «урожайні дні», кому сьогодні «подякували», а кому ні, тощо. Вони навіть не ніяковіють при цьому, тому що для них це нормально.
Щодо хабарництва і вимагання грошей, без яких важко уявити пологи в Івано-Франківську, чиновник обласного департаменту охорони здоров’я ВолодимирДзьомбак рішучий:
«Наша позиція така: якщо є факт вимагання грошей, то хай люди про це говорять і скаржаться. У перинатальному мають працювати чесні медики».
Добрі показники перинатального
Як організоване лікування і виходжування важких дітей, ми запитали безпосередньо в головного лікаря Івано-Франківського обласного перинатального центру Ігоря Вакалюка.
За його словами, в Радянському Союзі цих дітей називали викидні, їх навіть не реєстрували, а нині ми маємо досвід їх виходжування. Державна політика така: якщо народжується дитина до кілограма, треба робити все можливе, аби дати їй пасивно вижити.
«І ми маємо добрі показники, – каже Ігор Вакалюк. –Так, потрібні великі гроші, але стараємося максимально залучити ресурси із державних, регіональних програм, та левова частка – це кошти із благодійних внесків і допомога батьків».
В Радянському Союзі цих дітей називаливикидні, їх навіть не реєстрували, а нині ми маємо досвід їх виходжування
Головлікар Івано-Франківського ОПЦ переконує: у них працюють дуже фахові спеціалісти. Однак визнає, що є проблема з плинністю кадрів серед 80% медсестер, бо вони, наприклад, вагітніють…
«Це все молодий персонал, – каже він, – старі туди не хочуть йти, бо важка робота. От останній підбір ми робили спільно з директором Івано-Франківського медичного училища, найкращих у рейтингу медсестер він мені направив у це відділення. А далі вони стають професійно сильні і водночас відчувають, що фізично їм важко».
Ігор Вакалюк вважає, що 12-годинні зміни – це краще для діток, хоча непросто для медсестер. Мовляв, якщо вони будуть мінятися через 5-6 годин, то не зможуть добре доглянути немовлят, адже не будуть бачити динаміки стану їх здоров’я.
Врешті Ігор Вакалюк та Володимир Дзьомбак наголошують: найважливіше, щоб такі пологи були підготовлені. Мовляв, у ситуації з важкими дітьми головне– вчасно виявити патологію, пояснити вагітній, що вона виношує дитину з вадою, яка іноді може бути несумісною з життям. Звісно, як варіант, жінці можуть запропонувати переривання вагітності. Але тільки вона має право вирішити, погодитись на це чи наполягати на продовженні вагітності.І жінки часто кажуть:«Як Бог дасть, так і буде!»
Автор: Наталя Сербин
Стаття опублікована в журналі МІСТО № 24
*Передрук матеріалу дозволяється тільки за погодженням з редакцією.
