Виборчі перегони надходять до свого завершення, однак, на даному етапі, нам важливо розуміти головні тенденції та досягнення, які здобуті під час перебігу даного процесу.
По-перше , результати першого туру вже зумовлені: в нього потраплять (якщо не трапиться нічого екстраординарного ) Петро Порошенко і Юлія Тимошенко. Тобто у другому турі не буде кандидата від Південного Сходу .
По-друге , на ряді територій Південного Сходу вибори не відбудуться , на інших явка буде істотно нижче , ніж в середньому по країні. Тобто голос Півдня та Сходу не прозвучить в повній мірі.
У такій ситуації результат кандидатів від Півдня та Сходу не буде повною мірою відображати вага регіону в українській політиці. Водночас , представники ЮВ неминуче будуть представлені в майбутній урядовій «широкої коаліції за участю всіх регіонів» (вимога Заходу) .
Однак , що стосується Партії регіонів , то її представництво в парламенті абсолютно не співмірні з результатом , який покаже Михайло Добкін – «веселий трунар партії». Практично половиною партійної структури ПР – 12 обласних організацій – не зумів розумно скористатися що вийшов з партії Сергій Тігіпко. І його прихильники на чолі з екс- заступником глави АП Сергієм Ларіним вирішили створити власний партійний проект , благо у останніх є можливість створити депутатську групу в нинішній ВР , а у Сергія Тігіпка – ні.
Таким чином , політичний спадок ПР , фактично , зводиться до електорального . Показники КМІС показують , що на Південно- Сході кількість невизначених за місяць до виборів є рекордним і досягає 39 %. Цей показник хоча і побічно , але досить переконливо свідчить про розгубленість колишніх прихильників ПР і виборців Віктора Януковича.
Формально , бажаючих взяти участь у розподілі такого привабливого « електорального спадщини » чимало , проте до фінішного спурту , який починається з 1 травня , учасники « забігу» з Південного Сходу підійшли з різними показниками . Насамперед , гонку вже покинув Олег Царьов , аналогічне бажання виявив Михайло Добкін. Це – чисто політичному рішення , кілька знижує рівень моральної легітимності майбутніх виборів.
У той же час, ряд інших кандидатів , наприклад , – Валерій Коновалюк і Юрій Бойко поки не пред’явили ніяких передвиборних аргументів , які змогли б допомогти їм подолати хоча б 1 % -й бар’єр.
Залишається трійка – Сергій Тігіпко , Петро Симоненко і Наталія Королевська. При цьому , всередині колишнього електорату ПР зазор між тими , хто перейде на сторону «вічно перспективного » Сергія Тігіпка і тими , хто повернеться в традиційне для них лоно КПУ – вельми великий.
У цьому зазорі цілком « поміщається » Наталія Королевська з її проектами і амбіціями. При цьому у неї цілком очевидна відбудова від конкурентів: вона набагато « свіже» персонально і « соціальний» програмно Сергія Тігіпка ; її рівень спілкування з електоратом набагато більш « просунутий» , а досягнення соціальної справедливості не грунтується на ностальгії – на відміну від Петра Симоненка.
Тут саме час поставити запитання – чому про Наталі Королевській йдеться в теперішньому часі , адже на сьогодні вона вже знялася з передвиборчої гонки ? ! Знялася , але кампанію не припинила . Парадокс ? Ні. Якщо Наталії Королевської вдасться стати хоча б віртуальним опонентом тандему ПАП – ЮВТ , висловлюючи позицію основного промислового регіону , то вона має шанс добитися більшого, ніж беруть участь у гонці Сергій Тігіпко та Петро Симоненко. Перед якими у Наталії Королевської є немаловажний «бонус» .
Справа в тому , що КПУ в якості учасника «широкої коаліції» неприйнятна для нинішніх правлячих партій і для їхніх західних союзників , а Сергій Тігіпко неприйнятний для представників колишньої правлячої коаліції.
У випадку з Наталією Королевською таких обмежень немає , у всякому разі – не в гострій формі , а тому вона сьогодні сама коваль свого щастя: гідний результат може стати початком як нового політпроекту , так і повернення у владу .
