Екскурс в історію:як розвивався ПР на Прикарпатті

Зв’язки з громадськістю – це мистецтво досягнення взаємопорозуміння та згоди між людьми, соціальними групами, класами, націями, державами на основі цілеспрямованого формування громадської думки та...

Зв’язки з громадськістю – це мистецтво досягнення взаємопорозуміння та згоди між людьми, соціальними групами, класами, націями, державами на основі цілеспрямованого формування громадської думки та управління нею.

Коріння зв’язків з громадськістю спостерігаються ще за часів розквіту таких держав, як Вавілон, Стародавня Греція і Стародавній Рим, де людей переконували в тому, що їм слід визнати владу своїх урядів і своєї релігії.

Відтак і на Прикарпатті витоки паблік рилейшнз сягають тих часів, коли на територію нашого краю ступила перша людська нога, а сталось це близько 120000 тому:в околицях села БрошнівТлумацького району розкопані грунтові поховання у гробницях з кам’яних плит. Камяні сокири, які віднесені до культури кулястих амфор, знайдені у селах Городниця і Прабабин Городенківського району [1, с. 68].

Отож, вже в ті стародавні часи починає розвиватись система зв’язків з громадськістю, адже лідери, котрі вели народ до завоювання та оселення нових земель, повинні були вміти впливати на маси та вести за собою народ, керуючись майстерністю красномовства.

Бронзовий вік – час великих міграційних рухів. Тому на Прикарпатті виникає цілий ряд могутніх городищ, побудованих вздовж трансєвропейських шляхів, які використовувались як для війни, так і для торгівлі. Тоді ж Карпати стають найбільшим у тогочасній Європі центром бронзового виробництва, ще більш відомими були карпатські солеварні, сіль з яких мала поширення в усій центральній Європі ще з часів енеоліту [1, с.70]. Саме тоді на території  нашого краю виникає потреба у глашатаях – людях, котрі «просувають» товар на ринок. Також велись переговори з сусідніми державами про торгівельне ремесло. Тому знання мови та уміле її використання – запорука успіху та величі.

Про існування такого елементу, як фірмовий стиль та атребутика певних племен на території Прикарпаття, можна говорити ще з другого століття до н.е. Відтак в похованні Липницької культури поблизу села Колоколин Рогатинського району було знайдено кельтський сакральний столик. А на поселенні поблизу села Бовнів Галицького району – землянкове житло із кельтською керамікою. Посуд, зброя та знаряддя праці відрізняли жителів одного регіону від іншого, адже кожні з них мали різні способи маркування та оздоблення своїх виробів.

У середині 10 століття н.е. утворюється «Велика біла нехрещена Хорватія», столицею якої стало місто Галич. В цей час формується і галицька земля [1, с.79].

Під час княжої доби (9-серед.14 ст.) Київ порівнювали з другим Єрусалимом, а Галич, на думку літописця, претендував на роль «другого Києва»  [1,с.98]. 1199 рік – Галич стає столицею Галицько-Волинського князівства. Після цього місто – не тільки структурно-важливий елемент держави, але й релігійний осередок галичан. В старій Успенській церкві збирались церковні собори, висвячувались священники і єпископи, вирішувались складні питання церковних взаємовідносин у єпархіях. З цього часу можна говорити про зародження та розвиток церковного ПР на Прикарпатті, адже вже тоді великої популярності набирають оголошення, котрі оповіщали людям про богослужіння та стан справ в духовенстві.

Давній Галич був не лише визначним європейським політичним і церковним центром, але й одним із найбільших культурних осередків Руси-України [1,с.107].

З середини чотирнадцятого століття, втративши власну державу, населення Прикарпаття майже на 400 років потрапило в тяжке ярмо іноземного польсько-шляхетського поневолення. Особливо руйнівні наслідки мали навали турецько-татарських нападників (15-17ст). З цього часу інтенсивний розвиток зв’язків з громадськістю на деякий час призупиняється.

Одним з яскравих представників, хто мав вплив на величезний прошарок людей в ті непрості часи  був селянин Муха, під проводом якого чинився збройний опір панщині у 1490-1492 рр. В ході даного повстання були здобуті найважливіші міста і фортеці Прикарпаття. Цей селянський виступ був одним із найбільших не лише в Україні, але й у Європі наприкінці 15 ст.(1, с.129).

Після цього на сторінках української історії з’являється ще більш яскрава особистість, котра володіла тим пакетом знань та навичок, які притаманні сучасному висококваліфікованому працівнику системи зв’язків з громадськістю. Це – Олекса Довбуш, який з 1738 по 1745 роки провів тридцять походів проти панів. Популярність опришківського ватажка була настільки великою, що ще за свого життя він став народним улюбленцем і легендарною особистістю [1, с.132].

Велика подія в системі ПР на Прикарпатті сталась в 1602 році,  коли єпископом Галицьким і Львівським Гедеоном Балабаном у містечку Стратин (Рогатинський район) на кошти його племінника була заснована перша друкарня на Прикарпатті.

У становленні і розвитку західноукраїнської системи зв’язків з громадськістю важливе місце посідав Станіслав – одне з головних міст Покуття, найбільше серед 14 міст Прикарпаття.

 7 травня 1662 року Станіслав отримав статус міста. 14 серпня 1663 року польський король Ян Казимир юридично підтвердив йому самоврядування за Магдебурським правом. Станіслав поступово набував ознак ремісничого і торгового центру Прикарпаття. Його подальшому економічному розвитку сприяло відкриття у вересні 1866 року залізниці Львів-Чернівці. Почався рух пасажирських і вантажних поїздів через Станіслав, запрацювали залізничні майстерні та підприємства інших галузей місцевої промисловості [2,с.9].

1870 року у Станіславі як повітовому центрі створено окружну шкільну раду, яка здійснювала контроль, нагляд і керівництво за роботою шкіл та дошкільних установ.

Після революції – «весни народів» – 1848 р. Станіслав набуває дедалі більшого значення як осередок українського національного життя. Місцева Руська Рада розгорнула широку громадсько-політичну і культурно-освітню роботу, особливо активізувала свою діяльність під час виборів до рейхстагу у червні 1849р, депутатом до якого від Станіславського округу було обрано О.Прокопчиця. Революційні події 1848 року пожвавили національно –політичне життя, до якого втягувалися демократично налаштовані верстви населення. «Однією із перших маніфестацій руських в тім пам’ятнім році» назвав І.Франко промову відомого галицького письменники Антіна Могильницького (1811-1873) на загальнополітичній маніфестації українців у Станіславі 30 травня 1848 р.,яку тоді називали Станіславським собором. Основним змістом промови був заклик до єдності українського і польського народів, до боротьби за демократичні права і свободи [2, с.10-11].

Сам же Франко неодноразово приїжджав у місто, виступав із доповідями, читав свої твори.

Першим і єдиним до 1882 р. містом у Галицькій провінції, де вперше побачив світ український часопис, була Коломия. Тут 26 жовтня 1865 р. за редакцією М.Білоуса почав виходити двотижневик «Голос народний», метою якого було захищати права та інтереси русинів, висвітлювати всі сфери їх тогочасного життя.  Також в Коломиї з того часу видаються такі газети, як «Громада» (1892-1897рр.), «Древняя Русь» (1892-1893рр.), «Кропило» (1869р.), «Народна школа» (1892р.), «Народ» (1875р.) [2, с.11].

1912 року Іван Савицький почав видавати у Стрию першу українську професійну газету-двотижневик, присвячену рекламі – «Торговельно промисловий вісник»[3,с.18].

До 1939 р. Станіслав – один з найбільших українських культурних і видавничих осередків Покуття і Галичини. У видавничій діяльності він посідав третє місце після Коломиї і Львова. Тут діяло 6 друкарень, які сприяли виданню українських часописів. Насамперед – це друкарні Данкевича, Вайденфельда, Хованця, Геллєра та ін.

Найбільш значна частина пресових видань виходила у Станіславі у 1918-1939рр. – 59 назв.

Щодо періодичності, то станіславські українські часописи – головно тижневики, двотижневики і місячники. Чимало виходило одноднівок і щоденників – майже 15 видань.

З огляду на об’єктивні обставини українська преса Станіслава, яка утримувалась переважно завдяки передплаті читачів і зазнавала цензурних заборон і утисків австрійської, а особливо поліційної цензури міжвоєнної Польщі, здебільшого мала короткотривалий характер. Її звичайний вік був пересічно рік-півтора або два-три роки, часто до року, а то й один-три місяці. Лише 4 часописи («Господарь и Промышленникь», «Стяг», «Добрий Пастир», «Прозри!») проіснували 8-9 років, а 2 часописи – триваліший період: 11 років – «Дяковскій Глась» і 54 роки – «Вестникь Станіславовской епархіи». Всі вони, за винятком одного, мали церковно-релігійне спрямування.

Характер розгалуження та спеціалізації української преси Станіслава репрезентує органи більшості політичних течій, угруповань і партій, на які поділялося у ті часи українське громадянство,- народовецької, москвофільської, радикальної і соціал-демократичної орієнтації, а також досить розмаїту палітру видань, яку складали суспільно-громадські, просвітні, педагогічні, економічні, літературні, релігійні, учнівські, молодіжні та сатирично-гумористичні часописи[2, с.14-15]

На сьогоднішній день величезну роботу у системі зв’язків з громадськістю Прикарпаття здійснює Івано-Франківська обласна організація національної спілки журналістів України. Вона заснована у 1957 році і першим її головою було обрано  тодішнього головного редактора газети «Прикарпатська правда» Ігоря Сербіна [4, с.11] .

На сьогоднішній день дана організація налічує близько 370 членів і має великий творчий потенціал.

Нині інформаційну сферу Прикарпаття представляють друковані та електронні ЗМІ. Налічується 397 друкованих ЗМІ місцевої сфери розповсюдження. З них газет – 321, журналів – 41, альманахів – 6, бюлетенів – 16, збірників – 7,  дайджест – 1, додаток – 1. Також існує 42 телерадіомовні організації: 10 телекомпаній, 9 радіостанцій проводового мовлення, 10 – ефірного мовлення, 14 провайдерів програмних послуг.

Перша передача  Івано-Франківського обласного радіо  вийшла в ефір 15 січня 1940 року, а ОТБ «Галичина» у 2011 році відсвяткувало своє двадцятиліття.

Більшість ЗМІ займають виважену конструктивну позицію і розміщують матеріали, які дозволяють ознайомлюватись з різними точками зору на важливі суспільні проблеми [4, с.11-13].

У мальовничій місцині поблизу села Гута збудовано Державну резиденцію Президента України, де проводяться важливі зустрічі на міжнародному рівні [1, с.389].

У більшості державних структур введена посада «прес-секретар», обов’язками якого є надання інформації громадськості, організація брифінгів та прес-конференцій тощо. Декілька років тому в місті відкриті перші рекламні агенції, котрі забезпечують рекламою торговців краю.

Яна Ляхович

Література:

  1. Керертеп М. Прикарпаття. Спадщина віків. Історико-культурологічне видання – Львів: Манускрипт-Львів, 2006 р.-568с.
  2. Глушко М. Українські часописи Станіслава (1879-1944рр.) історико-бібліографічне дослідження/наук.ред.-консультант М.М. Романюк – Львів, 2001 – 304с.
  3. Дроздовська О. Українські часописи повітових міст Галичини (1865-1939рр.): історико-бібліографічне дослідження/наук.ред.-консультант М.М. Романюк – Львів, 2001 – 364 с.
  4. Журналісти Прикарпаття: Довідкове видання/Упоряд. В.Плахта – Івано-Франківськ: Місто НВ, 2012 – 352 с.
Категорії
Аналітика
Новини
Loading...