На тлі драматичних подій , які в останні місяці бентежать Україну , не зайвим буде трохи піднятися над внутрішніми процесами в країні і звернути увагу на деякі визначні події регіонального масштабу.
Очевидно , що політика сусідів істотно може вплинути на Україну , а часом грати не меншу роль , ніж її внутрішні політичні гравці.
На початку року , 14 січня , в Москві відбулася зустріч прем’єр – міністра Угорщини Віктора Орбана і президента РФ Володимира Путіна. Незважаючи на робочий характер візиту , підсумки зустрічі виявилися більш ніж вражаючими.
Між країнами були укладені кілька договорів в енергетичній сфері. Компанія « Росатом » виграла тендер на будівництво двох додаткових енергоблоків на єдиній в Угорщині АЕС « Пакш » , на якій виробляється близько 40 % всієї енергії країни . Крім того , російським урядом буде виділено кредит у розмірі 10 млрд. євро , який , в цілому , і піде на будівництво заявлених об’єктів. Так як АЕС « Пакш » спочатку будувалася радянськими фахівцями , російським атомникам вирішено довірити модернізацію і на новому етапі.
Крім цього, сторони розглянули не менш актуальні питання , пов’язані з будівництвом проекту «Південного потоку» , що реалізується компанією «Газпром». Прем’єр Віктор Орбан підтвердив , що Угорщина виконає всі свої зобов’язання, що стосуються прокладки ділянки газопроводу на її території та сприятиме успішній реалізації проекту. Можна помітити , що укладення відповідних угод представляється безсумнівним проривом в російсько – угорських відносинах і виводить їх на якісно новий рівень.
Пояснюючи нову політику Будапешта щодо Москви , потрібно відзначити , що крім безсумнівної економічної вигоди , цьому сприяють досить вагомі політичні й ідеологічні причини.
Консерватизм по – угорськи
Ні для кого не секрет , що з розпадом соцтабору в багатьох країнах Східної Європи ставлення до Росії , як до спадкоємиці Радянського Союзу , було , м’яко кажучи , недоброзичливим , а часом і зовсім русофобським . В Угорщині ж політика пам’яті крім іншого будувалася з акцентом на подіях 1956 р., Коли СРСР ввів свої війська в Будапешт для придушення Угорського повстання . Тому відповідне ставлення до Росії стало таким собі кредо багатьох угорських політиків. Особливо такою риторикою відзначилися угорські націоналісти , яскравим представником яких і є чинний глава уряду Віктор Орбан.
Зайняти прем’єрське крісло йому вдалося після перемоги очолюваної ним партії ФІДЕС на парламентських виборах 2010 р. На тлі початку фінансової кризи правим партіям значною мірою вдалося качнути маятник електоральних переваг у свою сторону. У коаліції з Християнсько-демократичною народною партією Фідес вдалося забезпечити собі в парламенті 263 місця з 386 .
Характерно , що політика нового прем’єра на тлі його європейських ліберальних колег стала виглядати таким собі нонсенсом . Насамперед , з боку нової влади зазвучали старі реваншистські гасла, спрямовані в першу чергу на сусідні країни. Мрія про Великої Угорщини поступово перестала бути якимось маргінальним явищем , а стала нагадуванням про колись відторгнуті угорські землі. Крім цього , істотне роздратування європейського істеблішменту викликало прийняття в 2011 р. нової конституції Угорщини , в якій ряд положень багато оцінили, як явно націоналістичні і реваншистські .
« Угорщина , керуючись ідеєю єдності угорської нації , несе відповідальність за долю тих, хто живе за її межами угорців »
«У кожного угорського громадянина є право на захист Угорської держави під час його перебування за кордоном».
Також новий уряд істотно посилив контроль над ЗМІ та судовою системою . Навіть пішли розмови про можливу націоналізацію Центрального банку Угорщини . Звичайно , таке в даний час видається малоймовірним . Адже такі заходи значно могли б підірвати підконтрольність Будапешта наднаціональним структурам Європи , а можливо і зовсім б поставили питання про вихід з ЄС.
Все б нічого , але , крім цього , Орбан спокусився на «святая святих» сучасної Європи – гендерну політику. У новій конституції зафіксовано положення про шлюб , як «союз чоловіка і жінки » , що чітко вказує на неприпустимість укладення одностатевих шлюбів у країні . А визначення початку людського життя з моменту зачаття , а не народження , по суті , встановлює заборону на аборти. З такою несподіваною консервативною політикою на загальному європейському тлі Орбан став виглядати справжньою «білою вороною ».
З боку Єврокомісії на його адресу постійно звучить критика за « утиск прав і свобод». Однак, «гордий мадярів » парирує критику досить сміливими пасажами : «Ми не допустимо , щоб Брюссель диктував нам свої умови! Ніколи у своїй історії ми не дозволяли Відню або Москві вказувати нам , так і тепер не дозволимо це Брюсселю ! Нехай в Угорщині в основі стоять угорські інтереси ! ».
Звичайно , риторика риторикою , але той факт , що у Європейського Союзу є досить надійні інструменти впливу на своїх членів , ніхто не відміняв. У 2013 році це особливо проявилося , коли угорське керівництво зіткнулося , якщо не з відвертим шантажем , то досить сильним тиском ЄС. Конкретно це проявилося в питанні про надання фінансової допомоги Угорщині , в якій та потребує умовах загальносвітової кризи. Єврочиновники дали виразно зрозуміти , що можуть залишити країну без належної грошової підживлення .
Новий союз ?
Звичайно , на тлі таких прохолодних відносин Будапешта з Брюсселем , не дивно, що Угорщина почала кардинально змінювати тональність свого діалогу з Росією. Якщо ще в 2010 р. прем’єр Віктор Орбан підкреслював , що не має наміру ставати « казармою Газпрому» і активно виступав за прокладання альтернативного газопроводу « Набукко» , то зараз , як бачимо , об’єктивні обставини диктують зовсім іншу політику .
Насамперед , між державами існує велике економічне поле , яке обіцяє довгострокові взаємовигідні відносини . Для Угорщини – це , насамперед, можливість знайти альтернативні джерела кредитування і домогтися сприятливих умов енергетичного забезпечення . Для Росії – подальше зміцнення своїх економічних позицій в Європі. Не секрет , що в даний час російська зовнішньоекономічна стратегія базується на трьох китах , які в останні роки значно посилили вплив РФ на міжнародній арені. Це – Газпром , Роснефть і Росатом . В Угорщині , не складно помітити , переплітаються інтереси відразу двох компаній: Газпрому і Росатома .
Для Газпрому укладання відповідних контрактів , як підкреслювалося , це можливість заручитися підтримкою європейської держави у просуванні проекту «Південний потік». Тим більше що Брюссель досить активний у газових суперечках з Москвою , всіляко наполягаючи на ліквідації монопольного становища Росії в управлінні транзитними потоками . Для компанії Росатом – це , звичайно ж , суттєві прибутки і реалізація одного із стратегічних напрямків політики .
Крім економічних причин зближення Росії та Угорщини можна відзначити точки дотику у сфері ідеології. Консервативна політика Володимира Путіна і Віктора Орбана по багатьох позиціях досить схожа. Відстоювання традиційних цінностей , неприйняття одностатевих шлюбів та інших «радощів» сучасного Заходу природним чином робить їх ідеологічними союзниками. Водночас Брюссель , як виразник сучасного « постлібералізму » може розглядатися як ідеологічний суперник. Тиск, який чиниться в цій сфері на Будапешт , самим ходом речей буде підштовхувати Угорщину в напрямок Росії , що дозволить останній і далі нарощувати свій міжнародний вагу.
***
Можна відзначити , що такого роду регіональні трансформації не можуть не зачепити інтересів України . Навіть , незважаючи на не таку високу геополітичну роль Угорщини , її позиція в певних моментах може істотно впливати на регіональну політику. Зокрема , в реалізації проекту «Південний потік» Будапешт , безперечно , буде надавати серйозну підтримку Москві, і , в цілому , йти в розріз з інтересами України , які націлені на продовження прокачування російського газу через її територію. Незважаючи на багаторічні запевнення наших « патріотів » в тому , що «Південний потік» – всього лише « кремлівський блеф » , видно , що відступатися від його реалізації ніхто не має наміру. Водночас доля української ГТС , що стала таким собі ідолом в очах політиків , стає незавидною. На сьогоднішній день перетворитися їй на купу металобрухту , за великим рахунком , нічого не заважає.
Очевидно , що такі зміни на регіональній карті зайвий раз продемонструють українському керівництву про необхідність вибудовування ще більш конструктивних відносин з Росією , а може і зовсім поставлять питання про кардинальну зміну зовнішньополітичних векторів .
