Чоловічий підхід до виховання і навчання дитини не беззаперечний, але цікавий і дуже ефективний. Ця стаття – свідчення відмінності чоловічої виховної політики від жіночої, але не протиставлення їх один одному.
Природна мудрість або режим?
Багато жінок переконані, що дитина повинна жити за режимом. Спати, гуляти і, звичайно ж, приймати їжу потрібно за розкладом. Але ж іноді їсти не хочеться, і чому я, ви або дитина повинні йти проти своєї природи? Часом мами починають буквально напихати дітей їжею. На власному досвіді знаю, як це неприємно. Варто мені на роботі захопитися справою і забути пообідати, як кілька співробітниць відразу намагаються зробити мене жертвою гіперопіки і материнської турботи: «Ви не дбаєте про своє здоров’я! Вам треба берегти себе! ». Бувають і відверто негативні навіювання: «Ви ж так захворієте!» Зі своїми дітьми ці жінки в питаннях харчування ще більш напористі. Ну а що робити, якщо потреби дитини регулює природна мудрість його організму? Та й що трапиться, якщо пропустити один-два прийоми їжі? Настане виснаження? Навпаки, дитина нагуляє апетит і поїсть не тільки із задоволенням, але і з користю для організму.
Головний секрет хорошого сну
Ще одне цікаве спостереження: багато жінок, яких я знаю, щиро вважають, що дитину перед сном потрібно ізолювати від будь-яких подразників, «заспокоїти». Можливо, цей стереотип взагалі властивий більшості жінок? Мій підхід до підготовки дитини до сну відрізняється кардинально. З самого раннього віку (починаючи з 1 місяця) я брав дитину на руки, і ми ходили дивитися на пташок, собачок, квіточки і машини, чіпали кору дерев, камінчики і траву, слухали дзижчання бджіл і спів птахів. Дитина отримував інформацію по всіх каналах сприйняття («дивилися», «чіпали», «слухали») і, звичайно, скоро перевантажувався цією інформацією, «клював носом», засинав. Після цього я укладав його в коляску або ліжечко. Як фахівець з заколисування дитини, поділюся своїм головним секретом: якщо дитина засинає у вертикальному положенні – це знак того, що він отримав достатню кількість інформації і йому є, що переробляти під час сну.
Як чоловіки ставляться до здоров’я дитини
Комусь може здатися, що чоловіки ставляться до турботи про здоров’я дитини легковажно, але це далеко не так. Уявіть, що дитина довго сидить в прохолодному ставку, а тато задоволений, так як йому самому не хочеться виходити з води. А як реагує мама? Вона обурена: «Виходьте негайно, а то простудитесь!» Це ж просто якась шкідницька установка: вийдемо і точно застуди. Наш організм, отримуючи задоволення, прекрасно розуміє, що захворій ми завтра, всі розваги закінчаться! І тоді починають працювати природні захисні механізми, розвивається імунітет, загартовується тіло. Дитині дуже хочеться плескатися у воді, спостерігати за мальками і кидати камінці. А це можна робити тільки тоді, коли ти здоровий.
Чоловік перетворює реальність в розвиваюче середовище
Жінка дуже часто прагне прислухатися до порад і рекомендацій, і тому для розвитку дитини використовує готові іграшки і різні дидактичні посібники. Чоловік же, навпаки, розвиває малюка за допомогою реальних об’єктів і сюжетів, перетворюючи навколишню дійсність у розвиваюче середовище. Він дає в руки дитині різні інструменти, знайомить з технікою. Навіть звичайний прийом їжі можна наповнити розвиваючим ефектом. Для розвитку дрібної моторики необхідно задіяти пальці в процесі маніпулювання дрібними предметами. Я використовував проста вправа в грі з сином, якому не виповнилося ще й шести місяців. Різав дрібними шматочками фрукти.
Спочатку це були кубики зі сторонами 1 см, з часом їх розмір зменшувався. Смачні кубики я розсипав на столі, і малюк змушений був брати їх пальчиками. При цьому, сам того не усвідомлюючи, дитина використовував правильне захоплення (щипковий і пінцетний), а це вже – підготовка руки до листа. Зарано? Але ж ще В. Сухомлинський писав, що «розум дитини знаходиться на кінчиках його пальців». Сьогодні нейропсихологами вже доведений той факт, що на розвиток мови прямий вплив надають дрібні рухи пальців рук (говорити починають діти в той момент, коли їм вдається здійснювати ізольовані рухи пальцями). У міру дорослішання дитини я став вчити його застібати ґудзики (до речі, важливий навик самообслуговування). Заняття не з приємних, особливо, коли не виходить, а не виходить спочатку завжди. У боротьбі з нудьгою ми перетворили навчання в гру. Спочатку освоювали великі гудзики на старому пальто. Щоб було цікавіше, на гудзики наклеїли кружечки з картону і намалювали на них очі, рот. Вийшли смішні мордочки. Веселі чоловічки можуть сховатися, визирнути на вулицю одним оком і, нарешті, висунути голову у віконце, підставити усміхнене личко ласкавим променям весняного сонечка.
Давайте подивимося на все по-новому!
При осмисленому підході найпотужнішою розвиваючим середовищем стає не тільки будь-який предмет чи діяльність, а й будь-яка територія, наприклад узбіччя дороги! Автомобілі такі різні, динамічні. Вони відмінно допомагають дорослому розвивати дитину: «Дивися, он червона машина поїхала, а ця – біла» (розрізнення кольорів); «Легкова машина маленька, а вантажна – велика» (величина предметів); «Справа їде автобус, а ліворуч – пожежна машина» (орієнтація в просторі); «Давай порахуємо машини» і т. П. А чого варті наші щотижневі прогулянки в ліс, які ми почали з 1,5-місячного віку! У лісі все по-справжньому. На жаль, ми, дорослі, часто проходимо повз дивовижних речей, які здаються нам звичними. Дитина ж дивується багато чому, так як бачить це вперше в житті! Навчаючи дитину найпростішим навичкам, ми й самі можемо повчитися найскладнішої і унікальної здатності – бачити повсякденні речі і явища з незвичної точки зору, як ніби перший раз в житті. Це вміння допомагає вирішувати не тільки пізнавальні завдання, але й психологічні проблеми, а тому його потрібно розвивати, беручи приклад з малюків.
Тата – за спілкування з електронікою!
З самого раннього віку тата втягують дитини в процес спілкування з електронікою. Вірніше, малюк сам тягнеться до телефону, пультів дистанційного управління, комп’ютера, і батьки їм у цьому не перешкоджають. На жаль, мами часто бачать в цьому потурання примхам малюка. Діти, прагнучи до техніки, діють інтуїтивно вірно. Психологи виявили таку закономірність: людина освоює технічні системи тим успішніше і швидше, ніж раніше починає це робити. Наприклад, в родині з’являється комп’ютер. До цього всі члени сім’ї володіли нульовими навичками користувача. Загляньте в цю сім’ю через рік і порівняйте успіхи 10-річного сина і його 35-річних батьків.
Розвиваючий потенціал мобільного телефону
Всі електронні пристрої «заряджені» розвиваючим потенціалом, так як працюють за принципом закладених в них алгоритмів. Осягаючи їх, дитина вчиться мислити логічно. Мислення – процес знаходження зв’язків і відносин між предметами і явищами навколишньої дійсності. Електронні пристрої як ніби створені для того, щоб вивчати причинно-наслідкові зв’язки. Прекрасним розвиваючим пристроєм є мобільний телефон. Змінюючи гучність дзвінка, познайомте малюка зі словами «голосно», «тихо». З метою розвитку мовлення можна зв’язатися з автовідповідачем сервісної служби і дати дитині вдосталь наговоритися з «електронної тіткою». Телефон добре, а фотоапарат краще. Особливо цифровий. Ось де моментально можна побачити, як дії призводять до результату, порівняти фотозображення з реальністю, а через деякий час знову переглянути і зіставити з образом із зорової пам’яті. Ну, а вже коли дитина переглядає власні зображення на фотографіях або відео, бурхливими темпами формується його «Я-концепція» (механізми самоідентифікації, самопізнання і самовираження). Все це безпосередньо пов’язано з розвитком особистості дитини.
Стрес і страх необхідні!
Не менш важливим аспектом розвитку особистості малюка є емоційний розвиток в цілому і емоційного інтелекту зокрема. Ці фактори сприяють успіху в шкільному навчанні та самореалізації в дорослому житті. Недарма діагностика шкільної готовності включає в себе дослідження трьох параметрів – інтелектуальна, емоційна і особистісна готовність. Безперечно, мами приділяють розвитку емоційності дитини велику увагу. Але, на відміну від батьків, вони часто недооцінюють позитивний вплив стресу на розвиток дитячої емоційності. Так, саме стресу, адже здатність протистояти стресовим факторам природно обумовлена і необхідна людині. Не менш важливий у нашому житті і страх, в розумних межах, звичайно. Уміння вчасно і адекватно відреагувати на негативні емоції – важливий навик, який необхідно формувати для розвитку емоційної стійкості дитини.
В арсеналі батька обов’язково повинні бути ігри, в ході яких дитині необхідно (та й хочеться) ховатися, тікати, відбивати напад. Ці ігри повертають у добрі часи мамонтів і шаблезубих тигрів, в часи, коли людина вміла використовувати стрес «за призначенням». Тоді стрес не пригнічує його свідомість, а допомагав вижити і відчути себе переможцем. Часи змінилися, а фізіологія людини залишилася колишньою. Дитині необхідно переживання сильних емоцій, як негативних, так і позитивних. Кращий спосіб створити і пережити їх – це гра. Ну а хто, як не чоловік, може придумати для дитини гру під назвою «Кам’яний вік відпочиває!»
Інстинкт колекціонерства – в основі гри
Інстинкт збирання, полювання глибоко закладений в несвідомому людини. Батьки можуть застосовувати різні ігри, мета яких – пошук предметів і їх властивостей. Одну з таких ігор я веду вже близько півтора року. Гра не має назви, але вона дуже подобається моєму синові, а тому живе довго, розвивається, і я думаю, продовжить трансформуватися при вирішенні нових навчальних завдань. Починалося все, коли синові ще не виповнилося семи місяців. Ми ховали під подушку і знаходили улюблену іграшку – ведмедика. Це було знайомство зі словами «ховати» і «знаходити», які я голосно і з інтонацією промовляв. До дев’яти місяців гра модернізувалася. Мишка став ховатися в кімнаті, але з обов’язковою умовою (це важливо!) – Він повинен був бути видно. Я садив ведмедика на видне місце в кімнаті, а потім входив туди з сином на руках. Його завдання було знайти ведмедика очима. Малюк крутив головою і дуже радів, коли знаходив іграшку.
Мишка з часом ставав хитріший, вибираючи місця не настільки очевидні (на підлозі, прямо біля входу в кімнату, на люстрі, на квітковій підставці). Завдання поступово ускладнювалася: ведмедик «ховався» за тюль на підвіконні (обмежена видимість), тільки одна голова виглядала з-за якогось предмета (часткова видимість). Тікав у суміжну кімнату, і, незважаючи на те, що іграшка була добре видна, дитині необхідно було розширити психологічні кордони і направити увагу за межі спочатку заданої території пошуку, тобто подолати вже сформовані стереотипи сприйняття. При такому витку подій гра стала набувати цінність як інструмент розвитку не тільки сприйняття, уваги і довільності, але і як засіб формування психологічної гнучкості дитини. Потім гра розвивалася по шляху зменшення розмірів об’єктів пошуку та використання не зовсім звичайних місць розміщення предметів у просторі. Моя фантазія випаровувалася, але настала осінь, і наша гра перенеслася на простори лісів. Ми з сином і дочкою перетворилися на грибників. Ярославу було 1,5 року. Іноді я першим помічав гриб і демонстративно намагався пройти мимо. Але не тут-то було. Синочок зупиняв мене криком: «Тато, гинув!» Тепер ця гра розвивала не тільки пізнавальні процеси дитини, але і його самооцінку. (Правда, на думку психологів, формування «Я-концепції», а отже, і самооцінки як її складової починається тільки до 3 років).
Папа – кращий друг!
Спонтанність – одна з найважливіших відмінностей чоловічого підходу до гри з дитиною. Чому чоловіки рідко планують розвиток гри, а частіше слідують ходу розвитку подій і бажанням своїм і дитини? Та тому, що чоловік у грі сам стає дитиною. Причому чим він старше, тим краще у нього це виходить. Він переймається духом гри, захоплюється, отримуючи не тільки задоволення від процесу, а й користь. Ця спонтанність, щира захопленість процесом і прагнення перейти з ведучого гри в її учасника робить чоловіка кращим другом дитини.
Ну, а мама, тим часом, завжди залишається мамою. Люблячою, що опікає, доброю, найкращою мамою на світі!
Джерело: Франківчани
