Наступний Європарламент у своїй переважній більшості навряд чи можна назвати таким, який сприятиме євроінтеграційним устремлінням України.
Лише одиниці говорять про вибори, які також відбудуться 25 травня і які можуть мати для України не менш вагомі наслідки, ніж внутрішні виборчі кампанії. Я маю на увазі вибори до Європарламенту.
Коли мова заходить про вибори 25 травня, більшість експертів мають на увазі вибори Президента України – і роблять ставки на те, чи відбудуться зміни в суспільстві, чи стабілізується ситуація в країні, чи зможе Юлія Тимошенко мобілізувати свій електорат, чи зможе Петро Порошенко виграти у першому турі, а також хто буде третім (четвертим, п’ятим і т.д.). Інші експерти говорять про мерські вибори у кількох обласних центрах, про вибори мера Києва і Київради. І лише одиниці говорять про вибори, які також відбудуться 25 травня і які можуть мати для України не менш вагомі наслідки, ніж внутрішні виборчі кампанії. Я маю на увазі вибори до Європарламенту, які стартують 25 травня і мають завершитися 28 травня.
Офіційний Київ сьогодні неодноразово заявляє про необхідність орієнтації на Європу. Щоправда, заяви про європейський вибір наштовхуються на тотальне ігнорування європейських принципів у законодавчій сфері, на що вже відверто вказують європейські політики та експерти (днями в ході круглого столу з проблем Східного партнерства у Брюсселі Д.Вілсон говорив про порушення законності та ігнорування принципу недоторканності приватної власності в Україні, а євродепутат П.Коваль відверто заявляє про те, що Європа втомилася від України та розчарувалася в Україні).
Але незважаючи на ці прикрі деталі (подумаєш – порушення європейських норм!) Україна буде серйозно залежати від розкладів у європейській політиці і не зможе відмежуватися від занудного буркотіння та вимог брюссельської бюрократії. Європа – це зона вільної торгівлі, це 29 мільярдів доларів товарообігу (за минулорічними даними), це стандарти, це Угода про асоціацію. І головне – це надія на кредити, що в умовах повного колапсу української промисловості є чи не єдиною формою підтримки української економіки та соціальної сфери. Зрештою, це – основа основ нової державної релігії України – Євроінтеграції, на яку молиться більша частина населення території від Сяну до Дону і яка так само віддалена у перспективі, як і Друге Пришестя Христа, повернення Мошеаха чи настання ери комунізму.
У той же час у тій таки Україні надто мало уваги приділяють можливій розстановці сил у Європарламенті – хоча від цієї розстановки залежатимуть можливості для лобістських дій, формальні і неформальні зв’язки між українськими та європейськими політиками, підтримка можливих резолюцій та зовнішньополітичних інтересів України в стінах Європарламенту, виділення коштів, розвиток програм (в тому числі таких, як програма Східного партнерства), перспективи безвізового режиму та розширення ЄС. Зрештою, від виборів в Європарламент напряму залежатиме конфігурація та персональний cклад Єврокомісії – а це вже надзвичайно важливо з точки зору реальної політики ЄС.
Днями на Заході було опубліковано дослідження, присвячене прогнозам щодо можливих позицій різних політичних сил у наступному Європарламенті. Дослідження надзвичайно цікаве і воно абсолютно відповідає прогнозам соціологів, політологів та аналітиків, які прогнозували зменшення ролі і впливів центристів та збільшення ваги правих та євроскептиків. “Наступний парламент буде більш правим”, – говорять європейські політики. І мають на увазі збільшення присутності в його стінах крайньо правих парламентарів. Тенденція до поправішання політичних настроїв у Франції чи в Угорщині були помітні ще протягом останнього часу – і вилилися у феноменах Віктора Орбана чи Марін Ле Пен (за яку сьогодні у Франції готові проголосувати понад 35% виборців на національних виборах і 23% – на виборах до Європарламенту; протягом останніх років популярність націоналістів у Франції зросла на 20%, що й зрозуміло кожному, хто пробував прогулятися у сутінках в районі Монмартру або зіштовхнувся з проблемою росту злочинності – за рахунок мігрантів – в містечках Провансу).
Очевидно, що крайньо праві – з цілком зрозумілих причин – не у захваті від розширення Євросоюзу і за скорочення соціальних програм як для мігрантів, так і для країн-партнерів. В умовах кризи Європа має дбати про корінних європейців – щиро переконані націоналісти. Що важливо, вони налаштовані переважно на нормалізацію стосунків з Росією, оскільки бачать у ній не лише однодумців у питаннях традиціоналізму, а й вагомого економічного партнера. Росіяни – у їх розумінні – не створюють загроз для Європи у плані міграції чи культурної асиміляції. Натомість створюють чимало позитивних емоцій – від балету і Достоєвського до газу, нафти і щедрих чайових у ресторанах.
Чи варто чекати від цієї групи якихось поблажок для України? Так само важко очікувати на сприяння від іншої групи – так званих євроскептиків, орієнтованих на розвиток національних проектів та на зведення суті Євросоюзу до суто економічної моделі стосунків між державами-членами – з мінімізацією політичної складової. З одного боку євроскептики вороже ставляться до спроб Берліну максимально централізувати і очолити всю європейську політику. З іншого – розуміють необхідність збереження економічних балансів у стосунках між Європою та Росією і Європою та США. Ситуацію в Україні частина євроскептиків розглядає як спробу порушення балансу (минулорічний товарообіг між ЄС та Росією становив 485 мільярдів доларів, між ЄС та США – 480 мільярдів).
Участь європейських країн у санкціях проти Росії призведе до простого заміщення російського фактору американським – ЄС вже пройшла це на прикладі торгових стосунків з Іраном і не хоче повторення негативного досвіду. Саме з цієї причини не варто розглядати євроскептиків як потенційних союзників України у її протистоянні з Російською Федерацією. Традиційна група підтримки Юлії Тимошенко – Європейська народна партія – може недорахуватися 60 “штиків”. Але й за цих умов сім’я європейських правих партій, асоційованим членом якої є партія “Батьківщина”, буде однією з найвпливовіших політичних сил в Європарламенті. При цьому її поведінка щодо України буде визначатися двома моментами: а) як складатимуться політичні стосунки між Німеччиною та Росією та б) чи стане президентом України Юлія Тимошенко.
Можна припустити, що фракція навряд чи лобіюватиме інтереси України у випадку, якщо президентом стане Порошенко – свого часу саме ЄНП, вірна союзницьким зобов’язанням Тимошенко, влаштувала обструкцію Януковичу. Де гарантії, що це не повториться у майбутньому з іншим опонентом Юлії Володимирівни? Натомість група, з якою Порошенко спробує налагодити стосунки – Європейські соціалісти і демократи. Раніше ця група підтримувала стосунки з Партією регіонів. Автори прогнозу стверджують, що соціал-демократи можуть покращити свою присутність (несуттєво, але покращити). При цьому навряд чи вони зможуть зробити погоду в Європарламенті. Але зможуть посилати і тиражувати необхідні Україні мессиджі.
Наступний Європарламент у своїй переважній більшості навряд чи можна назвати таким, який сприятиме євроінтеграційним устремлінням України. Тим більше, що він буде просто знахідкою для лобістів російських інтересів. США навряд чи будуть у захопленні від нового складу ЄП і спробують відігратися при персональному підборі кандидатур єврокомісарів. Саме тому не варто очікувати, що після 25 травня Європа стане ближчою і більш прихильною до України. А далі – вибори до Конгресу та Сенату США, що відбудуться 4 листопада. Там теж може бути чимало несподіванок – особливо для Обами. Республіканці намагатимуться дати бій демократам, і це може докорінно вплинути на політичні настрої в США.
Одним словом, рік суцільних виборів. А оскільки за часів незалежності ми добилися одного – від нас в нашій країні нічого не залежить, – то й результати чужих виборчих кампаній для нашого майбутнього є значно важливішими, аніж результати власних президентських виборів. Сумно, але…
