Політи́чна па́ртія — особлива громадська організація (об’єднання), що безпосередньо ставить перед собою завдання оволодіти політичною владою в державі або взяти в ній участь через своїх представників в органах державної влади та місцевого самоврядування, для реалізації поставлених цілей членів партії та відстоювання їх інтересів.
На якомусь етапі люди зрозуміли, що лідерів багато, а інтересів в них ще більше, а боротьба за досягнення влади ставала все складнішою, тому вирішили групуватись по інтересах чи то бізнесових, чи то ідеологічних, бо як кажуть: “РАЗОМ МИ СИЛА”, і чим нас більше разом,- тим більша ми сила та тим легше не тільки досягнути ВЛАДИ, а й утримати її.
Нажаль в Україні метод отримання влади через гроші настільки укорінився, що при появі політичних партій, шлях – влада через гроші залишився в більшості не змінний.
Ті лідери, які захотіли отримати владу при наявності достатніх коштів, почали будувати партії не на основі інтересів громадян, а з метою відстоювання власних, тому групували і живили під себе партію не ідеологічно, а фінансово.
І партія існувала доти, поки було фінансування, це так звані партії одного лідера, вони такі не через те, що лідер один і незамінимий, а через те, що поки він очолює політичну силу поти вона фінансується, нема його – нема грошей і партія розбіглася, це той приклад, коли партія відстоює не інтереси громадян, членів партії в яку вони входять, а інтереси одного лідера і купки його оточення.
На жаль в нас 90% саме таких політичних сил де, в центрі уваги партії є не окремо людина, а вождь, який платить і замовляє музику.
Часто людей членів партії це влаштовує, їм не потрібно вишукувати кошти на існування партії, під час виборчих кампаній, ще інколи є можливість підзаробити самому будучи членом ДВК, чи спостерігачем і особливо паритись не треба, тому часто люди саме за тих пару копійок ідуть в політ силу, так звані політ заробітчани, а те що вони в жодному випадку не впливають ні на рішення місцевої партійної організації, ні тим більше центральної їх не хвилює, вони отримали те, заради чого туди прийшли пару гривень, тому і революції та розчарування в лідерах, бо раптом виявляється що вони відстоювали не партійний інтерес, а свій власний.
А чому ми дивуємось – хто платить той заказує музику, а члени партії залишаються не об’єктом політичного процесу, а суб’єктом досягнення особистих цілей лідера.
То пора вже починати будувати партії по іншому, де ідеологія та програма партії буде будуватися враховуючи інтереси та погляди її членів. Де КОЖНИЙ З НАС БУДЕ ТОЮ ВАЖЛИВОЮ ЦЕГЛИНОЮ для її розбудови, а не сірою безформенною масою.
Коли ми будемо самі фінансувати політичну силу через членські та благодійні внески, тоді зможемо і спитати, що, куди як і чого вона рухається.
ІГОР ВОЛОЩУК
