У Богородчанах пані Ольга вже два роки зберігає у власному гаражі… власний пам’ятник. Вона замовила його за життя — не через страх, а через відповідальність і самотність. Такі історії в Україні трапляються дедалі частіше. Люди самі обирають місце вічного спочинку, фотографію та навіть форму плити.
Свій діалог з пані Ольгою, священником та майстернею з виготовлення пам’ятників пише МІСТО, щоб зрозуміти, що стоїть за цим рішенням.
«Я не хочу нікого обтяжувати»
Пані Ольга з Богородчанщини зізнається: думати про власний похорон почала ще після смерті чоловіка. Дітей не було, а тому страх залишити свої клопоти комусь іншому лише зростав.
«Дітей у нас так і не було, тому й на старість лишилася сама. Сестру зі сім’єю не хочу обтяжувати. Вони й так будуть змушені мене ховати», — каже жінка.
Вона вже обрала місце поряд із чоловіком і навіть поставила там широку лавицю, щоб могилу не зайняли. Замовлений пам’ятник стоїть у гаражі — встановлювати поки рано, жартує пані Ольга, «живу ще як не як».
«Після року, як помру, просто його встановлять на цвинтарі. Ну і кінцеву дату допишуть, як дасть Бог», — додає вона спокійно.
Чи дозволяє церква робити це за життя?
Отець Руслан П’яста пояснює: у таких діях немає жодного гріха чи заборони. Навпаки — це прояв усвідомленості.
«Гріха тут немає. Це воля людини, яка має право піклуватися не лише про життя, але й про речі, пов’язані зі смертю — місце поховання, пам’ятник чи інші деталі», — каже священник.
За словами отця Руслана, люди часто бояться говорити про смерть, але правильна підготовка не суперечить християнському вченню.
Майстерня пам’ятників: «Люди все частіше замовляють собі пам’ятники за життя»
Пані Галина, директорка майстерні Brevko, підтверджує тенденцію: замовляти пам’ятник за життя — вже не дивина.
«Останнім часом люди при житті все частіше замовляють собі пам’ятники. І старші, і молодші», — каже майстриня.
Причини різні:
● хтось хоче лежати поруч з чоловіком чи дружиною;
● хтось планує «бюджетний варіант»;
● хтось живе сам і не хоче залишати проблем іншим;
● а хтось просто не боїться думати про неминуче.
Та бувають і складні історії. Пані Галина згадує випадок, коли жінка побачила вже готовий подвійний пам’ятник після смерті чоловіка й не витримала емоцій.
«Вона так сильно плакала… Їй стало страшно й боляче, що й вона там лежатиме. Довелося навіть викликати швидку, щоб її заспокоїти. З того часу я завжди уточнюю, чи люди готові бачити свій портрет і свій пам’ятник», — розповідає майстриня.
Чи складно встановлювати пам’ятник, якщо людина ще жива?
Багато хто думає, що встановити пам’ятник заздалегідь не можна або складно. Насправді ж технічна сторона питання досить проста.
«Нічого не пересовується. Знімається лише центральна кришка та бокова частина. Роблять це працівники кладовища — ті, хто копає яму», — пояснює пані Галина.
Тому люди можуть без проблем купити пам’ятник, залишити його вдома або встановити частково — все залежить від бажання та місцевих правил.
Не лише самотні — але й впливові
Не лише одинокі люди замислюються про власне місце вічного спочинку завчасно. Яскравим прикладом є відомий український аграрій Леонід Григорович Яковишин, який за життя звів для себе справжній мавзолей — символ влади, успіху і свого шляху.
Леонід Яковишин — агроном за освітою, Герой України та генеральний директор агрохолдингу «Земля і Воля». Він витратив на свою усипальницю близько 3 мільйонів доларів, а на будівництво й облаштування споруди пішло приблизно 10 років. За задумом Яковишина, мавзолей був побудований за зразком Наполеонового — але, за його словами, «розкішніший». Фасад оздоблений червоним мармуром, всередині — чорний і білий мармур. Усередині — копії вітражів зі старовинного німецького храму. Також там розміщено золочені статуї Яковишина у різні пори життя (20, 40, 60, 80 років). У центрі — гігантський гранітний саркофаг вагою 23 тонни, вартістю приблизно 150 тис. доларів.
Яковишин говорив, що має на меті: після його смерті мавзолей буде відкритим для відвідувачів — «щодня з 10 до 17, крім вихідних».
Це не просто приватна гробниця — він бачив її як своєрідне «місце паломництва», де люди можуть прийти й згадати його життя.
Після смерті, 26 липня 2025 року, Яковишина дійсно поховали в його власному мавзолеї в Бобровиці.Прощання відбулося з великою присутністю — приїхали політичні та аграрні діячі.
Чому люди змінюють ставлення до теми смерті?
Після повномасштабної війни українці частіше замислюються про власну смертність. Бажання все спланувати може давати відчуття спокою та контролю.
А ще — це спосіб піклування про близьких, щоб ті не шукали грошей, майстрів і рішень у час, коли горе затуляє голову.
