Вона завжди пліч-о-пліч із чоловіком, любляча мама, професіонал своєї справи та просто скромна жінка. Мова йде про «Першу Леді» Івано-Франківська – Оксану Марцінків.
Одкровення про освідчення, сімейний вогонь, виховання сина та про роботу у Білому домі вона розповіла в інтерв’ю .
– Оксано розкажіть про себе та свої захоплення.
– Найважливіша справа мого життя – сім’я та виховання сина. Син Святослав навчається у гімназії, любить музику та футбол. А ще я займаюся поліграфією газети, працюю у друкарні. Люблю шити одяг. Велику частину гардеробу займають речі пошиті власноруч. Захоплююся кімнатними рослинами, у нашій квартирі їх понад 50. Вирощую їх із щепок, замовляю екзотичне насіння по Інтернету. Живемо ми просто, ходимо пішки, навіть на роботу, у планах пересісти на велосипеди. Але вже маємо негативний досвід, нещодавно у нас вкрали велосипед.
– Як ви познайомились із чоловіком?
– Ми з Русланом познайомились на дискотеці. Це було 17 років назад в Отинії, де я народилась і жила тоді. Спочатку між нами зав’язалась дружба, були романтичні побачення та прогулянки. Тоді і почали зустрічатися. Вже по закінченню Інституту ми вирішили одружитися. Руслана відразу направили до Харкова працювати. Я поїхала за ним. Ми прожили там близько року. Було важко, як не як, велике місто, жодних знайомих. До того ж було ностальгічно за рідними і друзями. Такий ритм життя спонукав чоловіка взяти відкріплення. Тому ми повернулись до Івано-Франківська. Зняли однокімнатну квартиру, і так почалось спільне життя тут. З часом у нас народився синочок Святослав.
– Як освідчився мер міста першій леді?
– Він освідчився просто. Ми прогулювались вулицею і він зробив мені пропозицію. Я була ошелешена – зовсім не очікувала. На той час мені інше було у голові. Будувала власні плани, думала про кар’єру, була сповнена амбіціями. Але така несподіванка стала найкращою роботою мого життя.
– Які захоплення у сина?
– Колись я відвідувала заняття танців та вчилась музики. Тому я хотіла, щоб син теж танцював. Обожнюю коли хлопці танцюють, це дуже красиво. Святослав займався танцями 5 років. Бігав з одного гуртка до іншого, завжди щось його не влаштовувало. У нього все виходило, але з часом він зрозумів, що танці це не його. Не знаю чому, і Руслан і я гарно танцюємо. Одного дня він прийшов із занять і каже: «Мам, я більше не хочу танцювати. Я хочу на музику». Я спочатку хвилювалась чи не вийде з музикою така ж історія, як із танцями. Та все ж таки він мене переконав. Ми пішли у музичну школу №3 і записали його на фортепіано. Якось, повернувшись із роботи, я побачила, що на робочому столі Святослава олівцем намальована чорно-біла клавіатура фортепіано. У той момент зрозуміла, що вже пора купили піаніно. Зараз ще вивчає іноземні мови: англійську та німецьку. Полюбляє футбол, не професійно займається, а так – для душі.
– Ким син Святослав мріє стати? Куди піде навчатись?
– Святослав навчається у першій гімназії, яка має поділ на гуманітарний і математичний напрями. Він уже зробив вибір на користь математичного. Був у нас варіант віддати сина навчатись медицини, бо наш дідусь лікар, та Святослав твердо заперечив , мовляв – це не його. Він захоплюється комп’ютерами. На сьогодні програмування це актуальна і перспективна справа. Якщо він хоче, то нехай пробує.
– Як батько і син проводять час разом?
– У житті, як чоловік так і син займають лідерські позиції. Вони активні та ініціативні. Грають у футбол, але не на справжньому полі, а вдома на настільному. За цим процесом дуже весело спостерігати. Вони сваряться: «Тату, ти не правильно б’єш, ти махлюєш»,- в такому дусі.
– Як проводите вихідні та відпустки? Куди їздите?
– На жаль, у Руслана дуже мало вільного часу. Але вже коли він з’являється, то ми проводимо час на природі, у горах, вирушаємо у мандрівки: в Яремче, Ворохту, Маняву. Ми, напевно, обійшли вже всі околиці Франківщини. З відпустками у нас дуже складно, їх фактично немає. Одного разу ми вибрались у Єгипет. Руслан побув там тільки 1 день, і його викликали назад. Це ще було у ті часи, коли Руслан працював у ВРУ.
– Чи змінилось життя після обрання чоловіка у мери міста? Якщо так, то як саме?
– Руслан завжди був зайнятим. Віддавався і віддається роботі на всі 100%. З 8 ранку і всю днину він працює. Мій чоловік не змінився. Йому подобається те, що він став публічним. Я не помічаю ніяких змін, який був таким і зостався.
– Ви погоджуєтесь із висловом «жінка – шия чоловіка»? Чи питає чоловік у вас поради по роботі?
– Важко сказати. У нас все порівну – я займаюся домом, а чоловік роботою. Щодо порад, буває таке, що Руслан радиться зі мною з приводу поліграфії, білбордів. Радиться як краще, які кольори дієвіше, як текст.
– Розкажіть про сімейні традиції.
– Скажу про Великдень. Кожного року ми стараємось бути із батьками. Освячуємо паску в Отинії, розділяємо святковий родинний стіл і повертаємось до Франківська. Паску до великоднього кошика завжди пекла мама. У мене з цим якось не дуже склалось. Знаю давнє повір’я, якщо паска погано вдається, то рік буде поганим. Тому мені простіше її відразу купити смачну і красиву.
– У мера міста одна із непростих посад. Як вдається боротися із проблемами? Як ви підтримуєте чоловіка?
– Руслан ніколи не виливає власні проблеми на когось іншого. Спокій він знаходить вдома. Чоловік дуже любить читати, це його заспокоює. Паралельно вмикає телевізор і одним оком дивиться в телевізор, іншим – в книжку, і ще з нами встигає поговорити.
– Кожен чоловік хоче, щоб його дружина була на виду. Чи не запрошував вас чоловік на роботу до міської ради?
– Насправді це дуже складно. Бо робота на видноті. Громадськість може це сприйняти, як корупцію. Навіть якщо нічого такого не буде, і я дійсно виконуватиму роботу, яку вмію і можу робити, це викличе лишню увагу. За такими подіями люди дуже спостерігають.
Марцінків (Андрейчук) Оксана Іванівна – народилася 21 січня 1979 року в смт. Отинія, Коломийськьго р-ну, Івано-Франківської обл.
Навчалася в Отинійській середій школі, закінчила Чернівецький політехнічний технікум за спеціальністю «Архітектура і будівництво», також ІФІМ ТАНГ за спеціальністю «Бухгалтерський облік і аудит».
Захоплювалася ландшафтним дизайном(технічно розробляла декілька проектів). В 2001році вийшла заміж (чоловік Марцінків Руслан).
– 2001-2002 роки – проживали в місті Харкові.
– 2007 рік – керівник служби зайнятості в Івано-Франківському МЦССCДМ.
– 2008-2011 роки – менеджер у друкарні «Місто НВ»
– 2011-2016 роки – приватний підприємець.
Батьки: Андрейчук Іван Васильович та Андрейчук Ольга Володимирівна, за освітою інженери-будівельники. Брати – Володимир та Іван.
Домашні улюбленці: рибки і кіт Тигрик (дуже пухнастий лінивий і добрий).
Розмовляла Сніжана Саманчук
