Ось уже четвертий місяць на Донбасі триває війна під назвою «Антитерористична операція». Цей військовий конфлікт між українцями з одного боку, та проросійськими бойовиками і кадровими військовими РФ з іншого боку, завдав нашій державі непоправних втрат.
Разом з цим, в ході бойових дій виявилось, що в українського керівництва існує безліч проблем , найбільша з яких – наскрізь прогнилий та корумпований бюрократичний апарат.
Непрофесійні, а часом просто зрадницькі дії чиновників коштували життя українських солдат. Здача маршрутів пересування колон, відсутність нормального постачання, неадекватні і нікому незрозумілі накази – і це лише «вершина айсбергу».
Тож, цілком закономірно, що у військових та суспільства в цілому почали виникати конкретні запитання до представників влади, на які, чомусь, ніхто не давав відповіді.
І чим довше затягувався конфлікт, тим більше загострювалась ситуація.
Спочатку народне невдоволення вилилось у поодинокі протести солдатських матерів та дружин, які прокотились переважно по Західній Україні. Варто відзначити, що одним із найбільш активних в цьому плані став Івано-Франківськ, де різноманітні антивоєнні материнські протести стали нормою.
Вже згодом бунтівні настрої поширились і на армію. Почастішали випадки відкритого невиконання наказів солдатами, виріс відсоток дезертирства.
Більше того, військове керівництво почало відверто відправляти деякі частини на вірну смерть. Особливо це стосується добровольчих батальйонів. Деяким людям у владних кріслах зовсім невигідне існування патріотичних військових одиниць, що в перспективі може створити загрозу їхньому становищу.
В ЗМІ почали звучати заяви деяких командирів АТО, про можливий похід на Київ, якщо ситуація з призначеннями на посади не зміниться. Найгучнішим став ультиматум Правого Сектора Петру Порошенку з вимогою «навести лад у МВС». І хоч ультиматум був скасований, це викликало неабиякий переполох серед державного керівництва.
До цього, деякі експерти, серед яких і відомий український військовий експерт Олексій Арестович, висловили думку, що можливий «похід», судячи з настроїв вояків, може розпочатись вже за кілька тижнів.
Тож чи можливий в Україні військовий переворот?
Відповідь однозначна – неможливий. І на це є кілька вагомих причин.
Перш за все, українські командири АТО люди далеко не дурні – вони прекрасно усвідомлюють, що буде, якщо зняти частини з фронту і таким чином оголити його для російських бойовиків.
Будь-яке розхитування і без того нестійкої внутрішньополітичної ситуації в Україні вигідне лише для Росії. Зовсім не дивно, що організатором та підбурювачем однієї з акцій материнського протесту в Закарпатті стала російська журналістка.
Окрім цього, будь-який незаконний спосіб захоплення влади в країні світить міжнародною ізоляцією та введенням на нашу територію миротворчих контингентів, серед яких – і російського.
І найголовніше – військовий похід на Київ спричинить повномасштабну громадянську війну, що в кінцевому результаті призведе до розвалу України та втрати нею незалежності.
Тому заяви, на подобі ультиматуму Правого Сектора, є не більше, ніж звичайним залякуванням та намаганням змусити вище керівництво нарешті почати працювати.
Та нажаль, іншого виходу, окрім як постійно тиснути на владу, просто немає. Яскравою демонстрацією цього став сьогоднішній пікет на Банковій, одним з організаторів якого був командир батальйону Донбас Семен Семенченко. Люди вимагали від Президента терміново вжити заходів, щоб допомогти нашим військам у Іловайську, які вже 5-ий день знаходяться в оточенні без важкої бронетехніки.
І лише після акції протесту на допомогу заблокованим добровольцям вирушила колона з підкріпленням.
Виникає враження, що до Порошенка просто не доходить об’єктивна інформація – його оточення створює навколо нього інформаційний вакуум, в якому свого часу перебував і Янукович.
Єдиним виходом з цієї ситуації є тотальна люстрація у вищому військовому та державному керівництвах і ліквідація складного бюрократичного апарату за рахунок перерозподілу повноважень на користь польових командирів. Лише так вдасться досягти загальнонаціонального компромісу та уникнути загрози ескалації внутрішньополітичної ситуації.
Роман Стельмах
