Ще місяць-півтора або й два місяці тому в Інтернеті з’явився хороший одеський анекдот. Зустрічаються двоє одеситів.
“Ти знаєш, – каже один, – я вже боюся говорити вголос російською”. – “Чому? Боїшся бандерівців?” – “Ні, боюся, що Путін кинеться мене захищати”. 1 травня я розповів цей анекдот німецьким друзям, вони зацінили, ми разом посміялися. Добре, що я встиг це зробити 1-го. Наступного дня ми б уже не сміли сміятися. 2 травня Путін справді почав захищати й Одесу. Досі був Крим – захистив. Тепер там пришвидшеними темпами створюється цілком особлива Зона з усіма жахними перспективами, типовими для кожної окупованої території. Потім був Донбас – захищає. Тепер там війна, пекло, дим, звірячі розправи над українськими патріотами і не менше сімдесяти відсотків заляканого населення в заручниках.
Криму і Донбасу Путіну замало. Він наказує “тираспольським”, “кубанським”, “донським” і “кримським” захищати “одеських”. Розпалюється якесь ледь не середньовічне за своїм духом, смертельне протистояння локальних спільнот. Мутка полягає в тому, що це не його, Путіна, війна проти незалежної української держави, яка вкотре відмовила йому в послуху. Мутка полягає в тому, що ця війна нібито громадянська й вона нібито охоплює все більше територій. Процеси, мовляв, ідуть, failed state розвалюється, влада нелегітимна й недієздатна, кількість жертв зростає. Врешті настане момент, коли він, на якого тепер уся надія, просто не зможе не втрутитися, причому на всю міць і повномасштабно. От і Неля Штепа з телеекрана починає текти всім своїм багатошаровим макіяжем: “Владимир Владимирович, войдите! Введите, Владимир Владимирович!”. Чи це вона все про своє, про жіноче? У будь-якому разі її почуто. Війна буває й неоголошеною. Тобто панове й пані росіяни, офіційні та неофіційні діячі політики, культури й мистецтва з попами-розстригами включно, досить уже лякати нас військовим вторгненням. Ваші війська тут у нас уже й без того не один місяць орудують і вже не одна сотня вбивств зокрема й на вашій совісті. А може, вистачить уже винуватити в усьому давно померлого (чи, точніше кажучи, вбитого) Бандеру таміфічних бандерівців? І перевести свій розгніваний і затьмарений горем погляд на живого Путіна? Хто, як не він, одноосібно очолив цей колективний похід у прірву? Хто хоче потішити Росію війнушкою і зробити з росіян усесвітніх цапів-відбувайлів? Хто нагнітає ескалацію і прискореними темпами заганяє власну країну в ізгої? Так, він сіє ненависть, і вона проростає, навіть в нас вона проростає, бо куди ж їй подітися. Але ж, чорт забирай, росіяни, та зрозумійте уже врешті – ця ненависть усе ще, після стількох учинених нашій країні вашою кривд, не до вас, а до вашого улюбленого вождя, котрий і нас, і вас погубить. Може, вже прийшов час разом його зупиняти? За Одесу Путін ще горітиме в цілком окремому пеклі посиленого режиму. Одеса – це ще один його злочин. Але й більше за злочин – гріх. Як можна було зруйнувати цей рай на землі, це найтолерантніше і найвеселіше з міст? Що це за піп осатанілий роздавав у церкві вогнепальну зброю всім тим відморозкам? Ще й купа російських троляк нібито з Одеси родом, які роками на повну підливали до вогню олії, а тепер бідкаються в Мережі, що в тому полум’ї погинули їхні однокласники та сусіди. Вони на вашому сумлінні, неперевершені майстри-стилісти “глаголом жечь сердца”. Це абсолютно страшні речі. А найстрашніше в них те, що все це зло йде від однієї-однісінької людини з необмеженою владою та безмежними амбіціями. Яка ще й сама загнала себе в таку пастку, що з неї виходу немає – винятково ногами вперед. От лише, на превелике нещастя, не тільки його самого, далеко не тільки. Ну якби не він, якби не той, кого так пристрасно кличе, розмазуючи по тварі макіяж, стара задниця зі Слов’янська, хіба у нас хтось таке розпалив би? Та навіть і за незліченні мільярди всіх на світі януковичів! Одеса жорстоко і різко відповіла на спробу влаштувати у ній Слов’янськ-2. Вона виявилася безстрашною у своєму прагненні бути містом не “південно-східним”, а південно-західним. Тим, яким, зрештою, була і є – вільний європейський, відкритий світовим океанам і течіям порт, а не якесь там ще одне захолустя архаїчного і хворого “русскаго міра”.
тсн
