До Національного переліку елементів нематеріальної культурної спадщини України внесуть унікальне ремесло – карпатське ліжникарство.
Столицею ліжникарства називають Яворів Косівського району. Тут чи не в кожному дворі зі справжньої овечої шерсті майстрині виготовляють ліжники, пише Суспільне око.
Ними вкриваються, застеляють ліжка… а ще ними можна милуватися, бо кожен ліжник неповторний.
Тчуть ліжники із підготовленої вовни, яку до цього вимили, відпарили, прополоскали та висушили.
Спочатку вовну перебирають, за потреби фарбують, після чого складають по кольорах: від білого до темного. Далі вовну набивають у мішки, роблять кужіль – сировину для прядіння.
Потім нитки заправляють у верстат і починають працювати. Звісно, перед цим майстриня малює схему майбутнього ліжника. Якщо в процесі роботи є помилка, виріб розпускають.
На виготовлення одного ліжника у майстрині іде до тижня. Але і це ще не все. Коли ліжник зітканий, його кладуть у валило, облаштоване на річці. І тут він переться, ніби у пральній машині, під великим тиском гірської води.
Взимку це триває 8-9 годин, влітку – чотири. Під час цього процесу нитки збиваються докупи, ліжник ущільнюється, зменшується у розмірах та набуває міцності. Далі його сушать та чешуть спеціальним гребенем, щоби був пухнастим та м’яким.
Зазвичай ліжники виготовляють до двох метрів, але у давнину вони подекуди досягали п’яти метрів. Такі ліжники називали джергами та використовували як цілий набір білизни: ліжник стелили замість простирадла, потім один край скручували у подушку, а зверху, мов ковдрою, накривались іншою частиною.
Читайте також: В Городенці стартував проект “Освітня станція “Д”
