Народний депутат України, екс-голова постійної комісії з питань бюджету, фінансів, податків та інвестицій Івано-Франківської обласної ради Юрій Бабій наголосив, що ініціатива об’єднання територіальних громад повинна йти знизу, опиратися на суспільний консенсус, який можливо досягнути тільки в діалозі з кожною громадою, а також висловив позицію щодо перспектив реформування виборчого законодавства.
Терміни «децентралізація», «адмінреформа» останній рік активно вживалися як в середовищі політиків, так і в середовищі простих громадян. П’ятого березня набув чинності Закон України «Про добровільне об’єднання територіальних громад», який в експертних колах називають фактично першим кроком на шляху до адмінтерреформи. Головне в цьому питанні – збереження принципів демократичного розвитку нашої держави та верховенства права.
В процесі реформ виключно важливим є врахування соціально-економічних можливостей кожного регіону. Тут і демографічна ситуація, і рівень розвитку промислових виробництв, і природні ресурси, і, головне, інвестиційна привабливість територій. Не проблема «переламати» сільського чи селищного голову «через коліно» та змусити до об’єднання. Важливо, щоб ініціатива йшла знизу, щоб місцева громада розуміла, які переваги та недоліки вона отримає від даного об’єднання. Це тривалий процес, який ґрунтується на певних історичних передумовах, високій громадській свідомості, суспільному консенсусі, який можливо досягнути тільки в діалозі з кожною громадою.
Безпосередньо з цим пов’язане питання прийдешніх місцевих виборів. Пропорційна система виборів за відкритими списками, коли кожен громадянин окрім партії обиратиме ще й кандидата від даної партії, який гідний представляти його голос у виборних органах влади, – це доволі складна система.
Візьмемо, до прикладу, позачергові вибори до парламенту 2014 року, де суб’єтами виборчого процесу були 52 партії. Припустимо, що у місцевих виборах на різних рівнях (вибори до сільської/селищної, міської, районної, обласної ради) в середньому братиме участь 35 партій-суб’єктів виборчого процесу. Від кожної з партії буде по 3 кандидата до кожної з рад, то в кінцевому результаті виборець на руки отримає список з 315 прізвищами кандидатів. Це ми не врахували вибори на сільських/селищних, міських голів та перелік партій, які зроблять даний бюлетень розміром з 500 позицій. Виникають логічні запитання, чи матиме змогу пересічний громадянин розібратися з таким неосяжним списком, або як і головне – скільки часу буде відбуватися процес підрахунку голосів дільничними комісіями.
Вважаю, що ідея виборів за пропорційною системою з відкритими списками хороша і правильна, проте потребує більше часу для якісного впровадження. І тут слід наголосити саме на якості імплементації даних змін до виборчого закону. Так, можна закрити очі, сказати «хай буде як буде» і поспіхом прийняти новий закон про вибори, але одразу постане питання про те, що ми отримаємо на виході, коли значна частина бюлетенів буде визнана недійсною, а вибори – нелегітимними.
Більш доцільно є внести певні зміни до існуючого виборчого закону, які б дещо зменшили тривалість самої виборчої кампанії: до прикладу, вибори до місцевих рад призначаються на останню неділю шестидесятиденного терміну від дня ухвалення рішення щодо їх проведення. Відповідно, виборча кампанія скорочується до 50 днів, а не 90, як передбачено чинним законодавством. Терміни формування і роботи виборчих комісій залишаться незмінними, що дозволить більш організовано підійти до дня голосування.
Модернізувати існуючий закон про вибори до місцевих рад, обрати представників на 5 років і за цей час провести децентралізацію та якісно підготувати законодавство, а також суспільство до виборів за відкритими списками – це об’єктивно найреалістичніший план, який можливо втілити за даних умов в Україні.
Альберт Камю колись сказав, що мислитель рухається вперед, якщо він не поспішає з висновками, навіть якщо вони здаються йому очевидними. Ідентична ситуація з питаннями про об’єднання громад та закон про місцеві вибори. Не слід забувати, що в процесі децентралізації інтереси місцевих громад мають відігравати визначальну роль, а вибори слід проводити за чіткими і зрозумілими для всіх учасників «правилами гри».
