Виховуючи дітей, ми помиляємося. Як і у будь-яких інших справах. Нам важко стримувати емоції, хоча всі ми знаємо і розуміємо що крик породжує крик, бйдужість породжує байдужість.
За вчинене зло – нам неодмінно прийдеться прийняти зло. У дорослих абсолютно свідомо є шкідливі звички. У кожного – свої. Навіть свідомо платимо гроші. Це наприклад – тютюнопаління. Дорослі провокують конфлікти між собою. Батьки сперечаються з вже дорослими дітьми, а діти з похилими батьками. Подружжю важко знайти спільну мову. Невдалий шлюб – це не новина. Україна є європейським лідером за кількістю розлучень. Про це пише австрійське видання Die Presse із посиланням на дані за європейською статистикою розлучень.
Діти сподіваються на нас, вони цілком довіряють нам, вони потребують нас.
Декларація прав дитини була прийнята 20 листопада 1959 і проголошувала рівні права дітей в області виховання, освіти, соціального забезпечення, фізичного і духовного розвитку незалежно від кольору шкіри, національної приналежності, громадського походження, майнового стану та ін.
Декларація закликає батьків, громадські організації, уряди визнати права дітей і сприяти їх здійсненню.
Як на мене, то мабуть ми до кінця не усвідомлюємо проблем дітей. Все розпочинається від народження. Точніше від вібивства. Адже, незліченну кількість абортів ми спостерігаємо зараз. Зараз, разом із батьками, які б оберігали своїх дітей від ранніх статевих відносин. Разом з викладачами, котрі б, у школах, ВУЗ-ах допомагаючи батькам, навчали дітей правильної поведінки. Разом з державою, яка наприклад, заборонила б вживання алкоголю та суворе покарання за продаж неповнолітнім… і.т.д.
Кількість сиротинців – не злічити. Ліків для онкохворих діток – обмаль. Медицина – суцільна корупція, вже від пологового будинку. ВООЗ – це суцільна світова корупція, яку ми підживлюємо, купуючи непотрібні ліки.
Освіта – це безвідповідальність. Зараз на посадах деяких викладачів чи вихователів інколи зустрічаються такі особистості – що краще їх би не існувало. І це люди – котрі оцінюють наших дітей. Навчають наших дітей. Так чи інакше, впливають на їхню свідомість. І це правда.
Особисто вважаю професію педагога – надзвичайно важливою. І звичайно варто її прирівняти до державних службовців, ввівши сувору відповідальність та покарання за халатність.
Відповідальність та покарання, звичайно у ідеалі повинні бути на слуху у нас всіх. Ми всі маємо бути відповідальні і за необхідності – покарані.
Чомусь діти з’являються на світ саме таким способом. У них є мама і тато. Вони народжуються немічними і беззахисними. Вони виростають, і диво – вони стають схожі на нас – на маму і тата.
Ми диву дивуємося, коли спостерігаємо, якими виросли наші діти.
Давайте змінюватися першими. Давайте станемо люблячими, турботливими батьками. Батьками без шкідливих звичок, батьками добрими і не конфліктними. Давайте допомагати іншим. Фіксувати беззаконня, несправедливість, байдужість інших до своїх дітей. Всі проблеми та питання можна вирішувати. Вирішувати на рівні держави. А держава – це ми.
Діти врятовані від холоду, від голоду від сирітства і хвороб – все це реально. Вони відчувають нашу допомогу. Вони народжуються вже людьми і по справжньому розуміють нас – дорослих. Діти розуміють, що ми можемо більше, ми можемо сильніше, можемо частіше їх любити та оберігати від несправедливості та різних труднощів на їхній нелегкій дорозі життя.
