В Івано-Франківську місцеві жителі ознайомлюють із містом людей з інших регіонів України, які приїхали сюди через війну. Ідея екскурсій належить дизайнеру, художнику і музиканту Яремі Стецику. 8 березня на таку півгодинну мандрівку зібралися приблизно 10 людей.
Про те, як проходять пізнавальні прогулянки Франківськом — читайте у репортажі.
“Я щодня запрошую когось із місцевих, і впродовж 30 хвилин він проводить неофіційну екскурсію для людей. 7 березня, скажімо, я розповідав про свої стежки, про “Ваґабундо”, водив туди, куди ходжу сам. І так щодня: хтось із місцевих, хто зголоситься, проводитиме екскурсію — вестиме своїми стежками”, — розповідає Ярема Стецик.
Маршрут мандрівки стартує від імпровізованої різдвяної шопки поблизу ратуші. Це, каже Ярема Стецик, просто точка знайомства. Тут люди беруться за руки, стають у коло і моляться “Отче наш”.
“Починаємо з молитви, бо люди переїхали сюди вимушено. Коротко, символічно молимося за Україну”, — каже Ярема Стецик.
8 березня Івано-Франківськ показував Андрій Костишин. За фахом чоловік — стоматолог. Триває пізнавальна прогулянка пів години. Чоловік розповідає про різні події, людей, архітектурні стилі на прикладі того, що бачить. Він пояснює, чому згодився проводити екскурсію.
“Треба трохи відпочити, перемкнутися, я відчуваю. З іншого боку, Яремі відмовити неможливо. А я ще зі школи любив вивчати своє місто”, — каже Андрій Костишин.
Богдан Тарасов приїхав із Харкова. На екскурсію прийшов удруге. Чоловік розповідає, що добиратися сюди було складно. Коли Богдан приїхав у місто, одразу захотів вступити в тероборону, але поки що не взяли.
“Ми їхали в евакуаційному потязі стоячи, бо всі місця віддали жінкам і дітям. Тут пішов записуватися в тероборону, але там немає місць. Була черга і брали тих, хто має свою амуніцію і досвід бойових дій. А в мене — кафедра і все, навіть армії немає. Екскурсії – це доречно і до часу, бо я ніколи не був в Івано-Франківську. Це — дуже цікаво”, — ділиться Богдан Тарасов.
Антоніна Мельникова приїхала з Києва. Там жила неподалік Бабиного Яру у Дорогожичах. Після обстрілу телевежі переїхала у Солом’янку. Жінка працює адвокатесою.
“Коли з’явилася загроза оточення Києва, родичі вмовили виїхати в безпечніше місце. Упродовж місяця сподіваюся пройти стрілецькі курси й надання медичної допомоги, щоб бути більш підготовленою, і повернутися до Києва. Можливо, вступлю в тероборону. Вже хотіла, але кажуть, що зараз не записують у резерв навіть хлопців, які мають армійський досвід. Тому, щоб не гаяти часу, приїхала у більш спокійне місце”, — розповідає Антоніна.
З її слів, екскурсії — це й інформація про місто, і можливість познайомитися з місцевими жителями.
“Я приїхала 6 березня. Прийшла сюди, щоб трошки перезавантажити мозок, побачити тих, хто також переїхав, і дізнатися більше про місто, бо я тут раніше ніколи не була”, — говорить жінка.
Ярема Стецик каже, що для тих, хто опинився тут, важливо мати не тільки офіційну інформацію про Івано-Франківськ, яку можна знайти в Інтернеті, але й довідатися про те, що знають і можуть порадити місцеві. Зокрема, де поїсти, де щось придбати чи навіть полікувати зуби. Тож ті, хто вестиме екскурсії, можуть розповідати, чим займаються. Можливо, це знадобиться.
“Люди, які приходять на ці екскурсії, потребують знайомств, щоб поговорити з місцевими: “Ось тут – так, а тут – так, ми ходимо сюди й любимо це місце”, — розповідає Ярема Стецик.
Крім екскурсій, з 8 березня започаткували малювання — воно відбувається за годину до прогулянки.
Щодня у кафе “ГОСТ” об 11:00 є малювання. Сьогодні я проводив, завтра буде Іра Погрібна, далі — інші художники. Малювати можна картинки – комусь на фронт, комусь в госпіталь: “Дякую захиснику і любов захиснику”. Малюють і діти, і дорослі — різні люди. Хтось вміє писати, хтось не вміє — малюнки виходять дуже щирі. Якщо хтось його отримає, буде круто, бо це — дуже емоційна передача”, — говорить Ярема Стецик.
Усі екскурсії — безкоштовні. Збір — біля шопки неподалік ратуші (вул. Галицька, 4А). Екскурсії проводитимуть доти, доки приходитимуть люди.
Читайте також: В Івано-Франківську спіймали двох мародерів та прив’язали до стовпа