10 років з дня смерті Миколи Степановича Вінграновського, українського письменника-шістдесятника, режисера, актора (“Повість полум’яних літ”), сценариста і поета.
Він народився 7 листопада 1936 року в селі Богопіль Миколаївської області. Згадуючи своє дитинство, письменник стверджував, що змалечку пам’ятав лише степ: “Скрізь, куди не глянь степ, степ і степ”.
Навчався на акторському відділі Київського інституту театрального мистецтва. Після першого курсу, його забрав до Москви Олександр Довженко.
Писати вірші почав у студентські роки. Перші вірші з’явилися 1958 року на сторінках журналів “Дніпро” та “Жовтень”.
7 квітня 1961 року “Літературна газета” вийшла із заголовком на всю четверту сторінку: “Микола Вінграновський. З книги першої, ще не виданої”, де було надруковано аж п’ятнадцять віршів молодого автора.
Перша поетична збірка “Атомні прелюди” вийшла в 1962 році, а через п’ять років побачила світ друга поетична збірка “Сто поезій”.
Виразним свідченням творчого розвитку Вінграновського стала збірка “На срібнім березі” (1978).
В останні роки життя Микола Вінграновський з великою радістю писав вірші для дітей і про дітей.
Помер 27 травня 2004 року в Києві внаслідок тяжкої хвороби. Похований у Києві на Байковому кладовищі.
Вінграновський Микола: “Я сів не в той літак…” (1965 рік)
Я сів не в той літак
Спочатку
Думав я
Що сів у той літак
Але я сів
Не в той літак
Він був
З одним крилом
Другим крилом
Мав стати
Я
Я
Ним не став
І ось вже стільки днів
Ми
Однокриле
Летимо
І кожна мить
Загрожує
Падінням
Добре терпляча дорога моя
Що смерті не боюсь я
І що ти про смерть
Не думаєш
Ми
Летимо.
