Нещодавно минуло 100 днів діяльності нового коаліційного уряду на чолі з А. Яценюком.
В Європейській практиці даний період прийнято визначати, як перший етап попереднього оцінювання діяльності нових політичних еліт. Отож спробуємо розібратися які досягнення та промахи досягнуло нове керівництво.
Арсеній Яценюк в політиці фігура далеко не нова. Попри свій молодий вік, діючий прем’єр-міністр України встиг побувати на цілій низці посад: починаючи від міністра фінансів АР Крим і закінчуючи Головою Верховної Ради України.
Зважаючи на великий управлінський досвід та пієтет в дипломатичних колах Європи, від нового уряду очікували кардинально-нових підходів в управлінні державою та проведенні швидких, хоча і болісних реформ. Для об’єктивності варто відзначити, що діючий уряд прийшов не за найкращих часів, а відтак значних якісних макроекономічних показників годі було чекати.
Проте всі сподівалися на м’який протекціонізм та активну законотворчу роботу нових політичних еліт, завдяки діяльності яких вдасться стабілізувати політичну ситуацію та започаткувати новий, проєвропейський етап державотворення.
На прикінці березня 2014 року уряд презентував так званийпакет антикризових законів, які відкрили доступ до фінансової допомоги МВФ. Нижче приведенні ключові меседжі, які містяться в даному документі:
§ Зниження ВВП у 2014 році на 3% і рівень інфляції від 12 до 14%;
§ Замороження мінімальних прожиткових стандартів;
§ Підвищення цін на підакцизні групи товари (алкоголь та тютюн);
§ Ліквідація місцевих державних адміністрацій;
§ Збільшення сплати ренти за використання корисних копалини, а також за нафту й газовий конденсат;
§ Оподаткування доходів з депозитів. З 1 січня 2015 року відсотки з депозитів повинні будуть обкладатися за ставкою 5%;
§ Скорочення чиновницького апарату на 24 тис. чол.;
§ Суттєве підвищення цін на енергоносії для населення (близько 50%) тощо.
Проте, піддавши детальному аналізу даний документ варто зазначити, що реформаторським його назвати доволі складно. В цьому пакеті реформ основна увага відводиться скороченню видатків, а питанню зростання доходів держави відводиться другорядна роль. Запропоновані податкові новації мали чітко виражений фіскальний характер, а стимулюючу та соціальну функції податків фактично проігноровано. Та й їхню кількість було не зменшено, як обіцяв уряд, а збільшено (наприклад, запроваджено пенсійний збір при купівлі валюти).
Окремої уваги заслуговує валютна політика держави. На тлі ажіотажного попиту на іноземну валюту НБУ запровадив гнучкий валютний курс. Утім, на початковому етапі вільне курсоутворення фактично перетворилося на вільне падіння національної валюти. Девальвація гривні становила понад 50%.
У такій ситуації НБУ не здійснював інтервенцій, аргументуючи свою позицію тим, що в країні запроваджено вільне валютне курсоутворення. В результаті такої політики інфляція на окремі групи товарів, особливо ті, які імпортуються в Україну автоматично склала близько 50%. Водночас це призвело до значного скорочення доходів громадян в іноземній валюті, а відтак знизило купівельну спроможність населення.
Як підсумок діяльність голови НБУ п. С. Кубіва була визнана незадовільною, що призвело до усунення його з посади.
Не до кінця послідовною та зрозумілою залишається позиція уряду відносно підписання угоди про асоціацію з ЄС.
21 березня відбулося укладення лише політичної частини Угоди про асоціацію між Україною та ЄС, хоча ще чотири місяці до цього документ був готовий до підписання в цілому.
Водночас уряд зволікає зі створенням координаційного органу з питань європейської інтеграції. Єдине, на що спромоглася влада, – запевнити, що створить урядовий офіс на базі департаменту з питань асоціації та інтеграції в ЄС секретаріату КМУ. Ідея все ще залишається на папері, а час спливає. Мало того, досі не готова національна програма імплементації Угоди про асоціацію, яка повинна стати інструкцією з питань європейської інтеграції для всіх органів державної влади.
Слід визнати, що перед урядом постала низка викликів, які важко було передбачити перед його приходом. До здобутків діючої влади варто віднести ухвалений закон про парламентську опозицію та закон про суспільне мовлення. Водночас нова влада уникає питання адміністративної та територіальної реформ, без яких провести якісні системні зміни буде вкрай важко. Ліками для хворої системи може стати створення незалежної цивільної служби, коли державні службовці не будуть пов’язані з партіями. У державі повинен існувати чіткий розподіл адміністративних і політичних посад. Сьогодні ми є свідками протилежного процесу, коли всі посади в державі — від центрального до районного рівня – розподіляються за партійними квотами. Нинішні провладні партії ще активніше, ніж попередники, намагаються закріпити право власності не лише на окремі посади, а й на цілі сектори економіки й регіони. Подібні прояви політичної корупції консервують існуючу систему, а проблеми з Росією або прояви сепаратизму на Сході влада використовує як виправдання непроведення реформ.
За звітний період роботи нового уряду не розроблено та не ухвалено системної програми, яка б покращувала інвестиційний клімат в державі. Не створено жодного підгрунтя для розвитку малого та середнього бізнесу. Не розпочато реформи в правоохоронній системі. Не проведено люстрації суддів. Вкрай мало зроблено в напрямку по боротьбі та запобіганню проявам корупції.
Як підсумок хотілося б зазначити, що основна причина всіх цих прорахунків криється не у прізвищах чиновників і не у їхньому ставленні до роботи, а в принципах функціонування системи. Нові чиновники не зможуть нічого нового зробити на чолі старих структур. Тому час диктує кардинально інші підходи в управлінні державними інститутами, в яких не буде місця пережиткам радянської системи та рудиментам посткомуністичної номенклатури.
Андрій Ревюк, політолог
