27 лютого 1980 року у селі Томашівці Калуського району був спалений у власному домі священник УГКЦ Анатолій Гургула та його дружина Ірина.
Анатолій Гургула народився у селі Томашівці в священничій родині (з якої вийшло 10 священиків) 1905 року. Ірина Гургула (Дубак) народилася 1908 року в селі Бурканів на Тернопільщині, працювала вчителькою української та німецької мови. Про цю трагічну подію повідомляє “Календар українця”.
Анатолій Гургула закінчив Львівську богословську академію, хіротонізований на священика Митрополитом Андреєм Шептицьким (1932), душпастирював на Тернопільщині, Львівщині, а в роки війни отримав парафію у Томашівцях. У 1950 році за відмову перейти на московське православ’я дружину засуджено на 10 років концтаборів, а о. Анатолія запроторено у Львівську психіатричну лікарню, де після ін’єкції ефіру в стегно його зробили інвалідом.
Син священника Іван Гургула згадує:
“Коли я в грудні 1979 року відвідав батьків, тато жалівся мені, що отримує в листах погрози і залякування, аби припинив як греко-католицький священник релігійну діяльність, яка ворожа радянській ідеології. А якщо не припинить, то влада вживе рішучих заходів”.
Після звільнення о. Анатолій активно душпастирював у підпіллі, чим й підписав смертний вирок собі та дружині. На похорон прийшло понад 5 тисяч людей з усієї округи, що видавалось неймовірним в часи тоталітарного режиму. Існують свідчення, що перед підпалом отець був жорстоко катований.
“Тато з мамою жили в шпихлірі, переробленому під житло. В одній кімнатці та кухонці у неділю збиралися на відправу вірні. Приходили таємно, поодинці, через городи збоку річки. Кожної неділі і свята отець відправляв Службу Божу для людей, а кожного дня — для себе з дружиною. Хрестив дітей, сповідав, учив релігії, виголошував короткі, але повчальні проповіді. Тато був великим шанувальником вервиці, відмовляючи її у довгі від безсоння ночі, і це підтримувало його”, — пам’ятає син Володимир Гургула.
Читайте також: В Івано-Франківську збирають допомогу для потребуючої сім’ї
