Підполковник Тарас Грень із Західного регіонального медіа-центру Міністерства оборони України розповів, як від нього втікали чоловіки призовного віку.
“Ну а от зараз зовсім не смішно. Сьогодні мав дорогу. Їду вдягнутий у військову форму. Зупиняють мене четверо молодиків цілком призовного віку. Просять підвезти до обласного центру. Беру. Та за хвилину мене вже просять провести до центру міста…
– Ну кажу,- я до військкомату. Якраз треба ще чотирьох призовників…
В машині хвилина мовчання…
– Мужик ти чьо, оце зара серьйозно…. – витиснув той що сидів біля мене
– Ага, – відповів я, – що не бачиш форму?
Наступної миті я вже гальмував бо ті, що сиділи на задньому сидінні на повному ходу почали відкривати дверцята…
Решту дороги я слухав істерію на ” кшталт а хто будей моіх дітей – калік годувати поки я на війні буду…” можна подумати що окупаціна влада буде його дітей краще годувати…! Ну загалом доіжджаємо до міста і я кажу
– Ну ладно з військкоматом вже пізно бо мобілізація скінчилась… А от в прокуратуру вас відвезу… (Просто якраз іхав в прокуратуру щоб вточнити інфу у військового прокурора.. Але ж горе попутники того не знали…)
Знову хвилина мовчання
– Ну нє чувак ну ти реально гониш… – видушив таки один..
Але яким шоком було для них коли ми дійсно вїхали до подвіря військовоі прокуратури. І як на зло для цих “патріотів” вийшов один з слідчих на перекур…
– Степанич приймай я тобі ухильників привіз! Самі зізнались.. – сказав я виходячи з машини.
Степанич, до речі, прикол зрозумів…
– Оооо супер! Ще чотири провадження!! Те що треба!
– Мужики а може тойво домовимось… – почулось блеяння з машини…
– Ну домовитись не вийде бо ви влипли.. А от 15 хвилин фори я вам даю потім по вашим слідам патруль з собакою пускаємо… Не втікли.. Я не винен.. – відповів Степанич.
Як же ж ми сміялись коли четверо молодих здорових хлопів дерли штани перелазячи через паркан і швидко тікаючи вуличками пробували петляти….”
