Проблемою певних польських середовищ є те, що вони сакралізують волинську різню, вважаючи її винятковою і найголовнішою трагедією в історії людства. Натомість її варто розглядати як типове явище, якого не могло не бути за тих жорстоких умов, які склалися у світі та віддзеркалювалися на Волині.
Таку думку висловив на сайті «Збруч» сучасний український письменник, журналіст Тарас Прохасько.
Говорячи про волинську трагедію, Прохасько зазначає, що «не забуваючи про мертвих і їхніх убивць, не варто обмежуватися волинськими вимірами, перетворюючи цю трагедію на визначальний символ польсько-українських стосунків».
«Краще подумати, чому подібні речі регулярно відбуваються у різних місцях, де доти мирно жили близькі інші. Як серед цих людей накопичуються образи і кривда. Як з’являється і поширюється велика ідея, яка цементує невдоволених, перетворюючи їхню безпомічність у ще більшу безпомічність освяченого вбивання. Що відбувається з тими, чий безумний гріх обертається героїзмом, який живить колективну пам’ять. Куди може запровадити готовність до самооборони. Як і ким формуються умови, за яких щоденні еґоїзм, еґоцентричність, страх привидів, неуважність до ближнього, нездатність слухати і невміння говорити проривають хитку загату здатності витримувати ближнього. Як освічені люди породжують ідеї, які перетворюють темних на диких», – додає він.
Тарас Прохасько у блозі згадує про свою бабцю, яка дуже вчасно поїхала до Моршина з Волині – народжувати дитину в родинному місті. Інакше цілком могла стати жертвою трагічних подій на Волині, адже «належала відразу до кількох груп ризику».
«З одного боку – українка, галичанка, ідейна. З другого – учителька у державній польській школі, дружина викладача польської мови, присланого із Сілезії, з яким говорила польською і має від нього сина. До того ж, сама прислана. Вона могла би вибирати, на чию сторону пристати, але у таких випадках особистий вибір не служить захистом і мало що означає порівняно з тим, куди тебе зарахували ті, які вирішують, ким ти є для них насправді», – пояснює Прохасько.
На переконання письменника, «головне – пам’ятати, що те, що здається унікальним і вже більше неможливим, обов’язково станеться ще не раз, хай і в якомусь іншому місці, з якимись іншими іншими». І краще не готуватися до такого, «а вчасно серйозно заговорити про набухання конфлікту».
